Битва під Гурбами (21-28 квітня 1944-го): відлуння Холодного Яру

В середині квітня 1944 р. командування групи УПА-Південь спрямувало значі відділи на організацію нового з'єднання під кодовою назвою «Холодний Яр». Цією назвою вояки УПА засвідчували шану центральноукраїнським повстанцям 20-х років, підкреслюючи, що продовжують їхню справу.
Командиром з'єднання було призначено Миколу Свистуна («Ясена»). Структура та керівний склад, за свідченням шефа штабу з'єднання Євгена Басюка («Чорноморця»), були такими:
командир — «Ясен»;
шеф штабу — «Чорноморець» («Компанієць»);
оперативний старшина — «Клех»;
командир розвідки — «Шахрай»;
виховник — «Мирон»;
ВПЖ — «Залізо»;
інтендант — «?» (невстановлений);
ад'ютант — «Кропивний»;
шеф зв'язку — «Громовий».
Курінь «Сторчана»
сотня «Лютого»,
сотня «Булки»,
сотня «Корнієнка».
Курінь «Мамая»
сотня «Кропиви»,
сотня «Великана»,
сотня «Дорошенка».
Курінь «Вира»
сотня «Задорожного»,
сотня «Ярошенка»,
сотня «Байди».
Загалом, чисельність цього з'єднання УПА становила 1500-1800 бійців. До його складу зараховувався і курінь О. Поліщука («Лиха», «Кайдаша»), який щойно створювався на теренах Здолбунівщини з новозмобілізованих селян , які були неозброєними та непідготовленими до бойових дій.

Фото вояків УПА біля Перемишля.

Підпис: відправа Проводу і Старшин «Холодного Яру» 19 квітня 1947 р. у лісах біля сіл Лімна і Крайна Бірчащина в районі м.Перемишля. Зліва: о.Кадило-«Пластун» (отець Василь Шевчук), провідник СБ надрайону «Потап», бунчужний «Буркун» (США), надрайонний Служби здоров`я «Скала» (Б.Гук - США), сотник «Крилач», провідник І району «Верниволя», секретар надрайону «Мотря», доктор «Шувар» - курінний лікар, бунчужний «Соколенко» (США), сотник «Ластівка», командир «Лісовик» (на задньому плані), дантист Зубченко (США) – безпосередньо за «Байдою», подітвиховник сотні «Бурлаки» - «Євген». Стоять на дереві: кр. «Білий» (США) – сотенний санітар Кивай. Сидять: окружний провідник СБ «Старий», Др. Сяк (німець), сотенний Громенко. Фотографував командир «Бурлака».

У кінці квітня 1944 р. всі курені «Холодного Яру» повинні були вирушити рейдом на Схід через північну частину Вінничини, південну Київщину в район Холодного Яру на Черкащині, але були оточені під Гурбами (південна Рівненщина).
Усі наявні історичні джерела та дослідження сучасних істориків однозначно свідчать про те, що у квітні 1944 р. на Волині в районі села Гурби відбулась одна з найбільших битв Української Повстанської Армії з військами НКВС. Енкаведистам вдалося оточити Кременецькі ліси, у яких перебувало на той час 5000 повстанців, які належали до різних підрозділів УПА-Північ та УПА-Південь. Ця цифра, ймовірно, охоплює чисельність усіх оточених разом із мобілізованими селянами з навколишніх сіл (від 1000 до 1500 осіб), а також укомплектовані та озброєні бойові відділи, які нараховували не більше як 3000-3500 вояків. Упівці мали у своєму розпорядженні дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали в арсеналі радянські протитанкові рушниці (ПТР). Крім того, сотня «Великана» притягнула кіньми в розташування штабу захоплений дещо раніше радянський літак ПО-2. Як бойову техніку його розглядати не варто, це був радше пропагандистський трофей, ніж зброя.
Сили Внутрішніх військ НКВД, за повідомленнями УПА, були в декілька разів більшими і нараховували 35000 активних «багнетів». До складу цього угруповання безпосередньо входило 4 бригади ВВ НКВС, полк кінноти, 15 легких танків, до того ж використовувались авіація (6-ий штурмовий авіаполк НКВС), бронепоїзд, залучались фронтові частини (у складі лише згаданих чотирьох бригад нараховувалось 15000 бійців) . Отже, порівняно з кількістю бійців УПА, сили внутрішніх військ НКВС мали семикратну перевагу.
Наступ більшовиків розпочався 21 квітня. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів. У підлісних селах відбулися запеклі бої, внаслідок чого відділи УПА змушені були відступити, зайнявши оборонні позиції вздовж лінії: Майданські гори-Гурби-Мости-Святе-Мощаниця-Обгів.
Наступного ранку почався генеральний наступ радянських військ. Найбільший удар припав на північно-східний відтинок оборони, що його займав курінь “Сторчака“. Після сильного гранатометного і гарматного вогню радянські війська кинулися в атаку. Сторчанівці підпустили ворога на 150 метрів й засипали вогнем кулеметів, мінометів та гармат. Не витримавши вогневого шквалу, ворог панічно втік. Перший наступ було відбито.
Після короткої перерви радянські війська за допомогою танків, піхоти та кавалерії почали нову атаку вже на усіх відтинках оборони повстанців. Відтинок командира Яструба, не витримавши натиску, почав відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців “Сторчака”. Слідом за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією ”сторчанівців”. Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчака”. Ось як описує події учасник гурбенських боїв майор Костенко: “Вони, сторчанівці, бачать, що прорватись вже неможливо і рішають якнайдовше відтягувати сили ворога на себе, щоб друга лінія мала час зорієнтуватись і стати до бою, рішають битись до загину”. Тут у нерівному бою загинули курінний Сторчан, четверо старшин та 60 повстанців.
Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам вдалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий “Гурбенський котел” та захопити Гурбенську Гору.
Під умілим керівництвом командира Василя Кука, бійці УПА почали в трьох напрямах прориватися до Дерманського лісу. Ціною неймовірних зусиль та втрат, передусім серед неозброєних і цивільних мешканців з навколишніх сіл, повстанці витримали натиск ворога й зуміли прорвати “мертве” кільце оточення. Курені “Довбенка” та “Бувалого” відійшли в Суразькі ліси; курінь "Мамая" прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів-Шепетівка; відділи “Ясеня” і “Дока” пішли у напрямі на Клевань.
І хоча радянські війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, вони так і не змогли досягнути своєї основної мети – ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці не лише дали бій досвідченим регулярним частинам Червоної армії та НКВС, гідний подиву та слави українських традицій боротьби часів гетьмана Богдана Хмельницького, але й зберегли основні збройні сили. Командири частин УПА-Північ та УПА-Південь зуміли врятувати найбільш досвідчений елемент повстанської армії, вивівши його з “Гурбенського котла” й двома великими групами з боями пройти сотні кілометрів однією колоною аж до Полісся, іншою – в напрямку Сходу.

Микола Свистун “Ясен” – командир з'єднання УПА-Південь «Холодний Яр».

Питання втрат й досі залишається дискусійним, тому що обидві сторони подають абсолютно різні дані. Так, у звіті ВВ НКВС йдеться про те, що “в районі лісів Крем’янеччини від 21 до 28 квітня 1944 року ліквідовано 1076 вояків УПА, власні втрати – 11 вбито, 46 поранених”. Повстанські ж джерела подають кардинально протилежну картину. Командир південної групи УПА-Північ Петро Олійник (“Еней”) у загальному огляді бойових дій за І півріччя 1944-го року подає, що “в тих боях вбито понад 990 більшовиків і понад 900 ранено. Наші втрати – 150 вбитих і 60 ранених. Виведено з ладу 4-5 ворожих танків”. Така серйозна розбіжність кількісних даних про втрати засвідчує те, що війська НКВС намагались перевищити втрати УПА, а керівництво повстанців замовчало втрати серед новомобілізованих.
Ховали тіла повстанців селяни із сусідніх сіл вночі, таємно. Могили позначали гіллям та камінням, а на Великдень та на Провідну неділю приносили туди крашанки та висаджували барвінок. Згодом на могилах повстанців було поставлено хрести та збудовано капличку.
Нині в урочищі Гурби побудовано чоловічий Свято-Воскресенський монастир, де щороку вшановують пам’ять полеглих у гурбенських лісах воїнів, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.
P. S. Командир групи «Холодний Яр» Микола Свистун («Ясен») загинув 8 грудня 1944 року. Будучи пораненим в бою зі спецгрупою НКВС в лісі біля села Соснівка (Дубенського р-ну Рівненської обл.) щоб не потрапити у полон підірвав себе гранатою. Проте й після життя ніс смерть ворогам. Першу могилу Миколи Свистуна зруйнували енкаведисти, тоді повстанці вдруге її насипали і замінували. При повторній спробі зруйнувати могилу спрацювала міна й кілька червоних катів загинуло. Підвищений до рангу майора (посмертно).

Примітки:

Кокін С.А. Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах державного архіву СБУ. — Вип.1 — К., 2000. — С. 22-24; Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.В. «Повстанська розвідка діє точно і відважно...». — К., 2006. — С. 157-158; Пальський 3. Втрати українського населення на Волині та в Східній Малопольщі в період з лютого 1944 р. до кінця 1947 р. // Польща — Україна: важкі питання. — Варшава,1999. — Т. 5. — С. 271-273.

Вовк О. До питання про найбільшу битву УПА під Гурбами // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Дрогобич, 2002. — С. 127.