Іван Піддубний: українець, якого назвали "російським богатирем"
Напевне, ні про кого з наших персонажів – спортсменів українського походження – не існує такого масиву інформації, як про Івана Піддубного. Численні книги, статті, публікації у медіа, документальні та ігрові кінофільми: велика постать була і є предметом великої уваги.
Проте проблема полягає в тому, у якому вимірі та з якої точки зору йде мова про славетного борця. Тому що він фактично належить двом народам, чиї картини світу відрізняються радикально. Але протилежності сходяться у єдиній площині – це міфи, які старанно вибудовуються з обох боків.
Про своє болісне ставлення до міфів, пропаганди та цензури, що травмували мене з радянського дитинства, я пишу майже у кожному другому матеріалі. Безумовно, власне міфи та легенди є невід’ємною частиною людської психології. Ну, а їх використання з метою політичної пропаганди також є давньою історичною практикою.
Біографічна довідка
Життя Івана Максимовича Піддубного нам добре відоме. Він народився 1871 року в селі Красенівка Полтавської губернії, успадкував від батька надзвичайну силу. Виїхав на заробітки до Криму, працював вантажником у Севастополі,
потім – у Феодосії, де захопився цирком. Був цирковим силачем, потім професійно зайнявся французькою боротьбою. Тріумфально виступав на світових аренах, багато разів вигравав чемпіонати світу. У 1920-тих роках їздив до Америки, змагався з рестлерами, заробив великі гроші, але не отримав їх, оскільки умовою було надбання американського громадянства, а Іван хотів додому.
Одружився з вдовою з Ростова, оселився з нею в приазовському місті Єйськ (Краснодарський край), придбавши там будиночок. До 70 років виступав на змаганнях та спортивних масових заходах. Отримав звання "Заслужений артист РСФСР" (1939), був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1939). Під час нацистської окупації залишився в Єйську, працював маркером у більярдній. У 1945 році став заслуженим майстром спорту СРСР. Помер 1949 року, похований в Єйську.
"Русский богатырь"
На пам’ятнику на могилі Івана Піддубного в Єйську написано: "Здесь русский богатырь лежит". У Росії його вважають своїм, називають "богатырь всея Руси", а про українське походження намагаються не згадувати. Хіба що іноді можуть відзначити,
що він "із запорозьких козаків", то можна – наче у Гоголя в "Тарасі Бульбі": "русская земля, русская сила".
Пам'ятник Івану Піддубному в польському Борне-Суліново
Getty Images
Образ "русского богатиря" на Піддубного причепили з першого ж закордонного вояжу до Парижу. У рекламних цілях його на афішах та у пресі іменували "Русский лев", "Иван Грозный", "Русский казак". У цьому, власне, не було нічого особистого – просто рекламні кліше. Так, наприклад, "Русским львом" тоді був і балтійський німець Георг Гаккеншмідт, популярний стронгмен і рестлер. Якщо з Російської імперії – то й "русский".
На всіх афішах та рекламних фото Піддубний фігурує у вбранні кубанського козака – черкеска з газирями. А образ запорозького козака він ніколи не використовував. Єдиним виключенням стала картина художника Миколи Струннікова "Портрет запорожця" (1906), для якої Іван Піддубний позував у шароварах напівоголений, з домальованим оселедцем на голові. Але в його публічному іміджі під час кар’єри ніяких відсилань до України не помічено.
Що ж до знаменитого суржику, яким спілкувався Піддубний,
то у російському інформпросторі його інколи можуть процитувати ("Хто зможе, той положе"), але без національних акцентів. Ну, козацького походження – але ж "русский богатырь". Він же нібито й німцям під час окупації Єйську сказав, коли його запрошували їхати тренером до Німеччини: "Я – русский борец". То чого ж?
Якщо радянський кінофільм 1957 року "Борец и клоун" (у ролі Піддубного – Станіслав Чекан) був більш-менш коректним, то путінський фільм "Поддубный" (2014, з сумнозвісним Михайлом Пореченковим у головній ролі) – це, використовуючи вираз Ільфа і Петрова (про голівудську продукцію з книги "Одноэтажная Америка"), "подлая фαшиcτская стряпня". Те, як батько борця, український селянин (його грає Олександр Михайлов), розмовляє рафінованою російською мовою з жорстким "ґ", викликає регіт. І все у фільмі старанно підкреслює, що Іван Піддубний – саме "русский богатырь". Це і є класична "развесистая клюква", ще й з поганим політичним підтекстом.
"Український мученик"
Втім, в Україні ж не зняли свою версію байопіку про Івана Піддубного. А там могло би бути чимало як реальних,
так і сумнівних, але яскравих епізодів.
Серед реальних – візит борця до рідної Красенівки після повернення з Америки, коли він побачив процес розкуркулювання та колективізації українського села. Серед сумнівних – як він переписує в паспорті прізвище "Поддубний" на "Піддубний" та національність з "русский" на "українець" (нічим не підтверджено), та як його у 1937 році катують в ростовському НКВС, вимагаючи номери рахунків та паролі від американських сейфів.
Останній сюжет приводять, посилаючись на спогади анонімного єйського фельдшера, який нібито ставив Піддубному банки та побачив на спині борця жахливі сліди опіків: чемпіона катували паяльником (в українській Вікіпедії – "катували електрошоком"). Після того Піддубний нібито виступав тільки у закритому трико. Але від цієї красивої історії тхне "розіп’ятим хлопчиком": свідоцтв та підтверджень жодних, проте є кінохроніка 1939 року, де Піддубний на параді фізкультурників на Красній площі їде у дуже відкритому трико, а також фото того ж часу, де він у шерензі борців стоїть голий по пояс…
Радянська жертва
Також часто стверджується,
що великий борець фактично помер від голоду, забутий радянською владою. На підтвердження приводять лист Піддубного до заступника голови Ради міністрів СРСР Клима Ворошилова з проханням прикріпити його до їдальні військової частини, щоб він "хоч інколи їв гаряче".
Так, дійсно у післявоєнні роки Іван Максимович сильно потерпав від недоїдання, від браку калорій, що були завжди потрібні його богатирському організмові. Але у перші роки після війни у тих краях був великий голод, від якого страждали всі. Піддубний отримував загальний пайок 400 г хлібу на день плюс додаткові 100 г йому виписали, прирівнявши до кваліфікованих робітників. За свідченнями сусідів, йому періодично виділяли продукти (консерви, цукор, масло), також йому призначили персональну пенсію – тобто, він не був забутим та покинутим. Інша річ, що йому об’єктивно не вистачало того харчування. Про надзвичайний апетит чемпіона зокрема, відомо зі спогадів його американського менеджера Джека Пфефера. А німці під час окупації видавали Піддубному п’ять кіло м’яса на місяць...
Іван Максимович в останні роки життя був суспільно активним:
проводив зустрічі з молоддю, з військовими, розповідаючи про свій спортивний шлях та ділячись секретами здорового способу життя та розвитку сили. Але у травні 1947 року він упав та зламав шийку стегна, що сильно вплинуло на його стан та обмежило активність. Помер він від інфаркту в серпні 1949 року, маючи 77 років віку. Багато його колег-борців померли значно молодшими…
Технічне зауваження
Ведучи розмову про статистику виступів Івана Піддубного, як і будь-якого борця тих часів, треба пам’ятати, що йдеться не про формальні спортивні змагання під егідою загально визнаної спортивної федерації. А про комерційні турніри абр матчі, які організовували приватні антрепренери шоу-бізнесу.
Іван Піддубний (праворуч)
Getty Images
Нагадаємо, що Міжнародна федерація аматорської боротьби (французька абревіатура – FILA) була створена тільки 1912 року. Перший офіційний чемпіонат світу відбувся за вісім років до заснування FILA (1904, Відень). Професійні циркові борці типу Піддубного не допускались до участі в таких чемпіонатах. Вони виступали на великій кількості турнірів, деяким з котрих давали назву "чемпіонат світу".
Статус був питанням суспільного визнання. Першим таким загально визнаним чемпіонатом світу серед професіоналів вважається турнір 1898 року в Парижі, який виграв француз Поль Понс (Піддубний поборов його 1904 року в Санкт-Петербурзі).
Тому професійні борці того часу змагались або у форматі "шике": постановочні бої на публіку з фіксованим результатом, або у форматі "бур": реальні змагання на перемогу сильнішого. Бурові сутички могли тягнутися понад дві години й не були дуже цікавим видовищем. Легенда про "гамбурзький рахунок" (мовляв, раз на рік найсильніші борці з’їжджались до Гамбургу, де чесно змагались за зачиненими дверима без публіки, щоби виявити реально кращого) є не більш, ніж черговою красивою вигадкою.
Тож існуюча статистика виступів професійних борців, яка не відображає, який бій був чесним, а який – договірним, є досить умовною і не дуже коректною.
Відомо, що Піддубний на першому етапі свої кар’єри категорично відмовлявся від здавання боїв, через що часто конфліктував з менеджерами та часто міняв їх.
Непереможений ніколи?
Переважна більшість джерел,
що розповідають про Івана Піддубного, підкреслюють, що він у житті не програв жодному супернику. Більш сумлінні автори таки вказують: не програв жодного турніру, але мав поразки в окремих сутичках.
Теза про тотальну непереможність відразу спростовувалась двома загальновідомими фактами. Це формальна поразка від французького шахрая Рауля Ле Буше (1903, Париж), який намазав тулуб оливковою олією, і йому присудили перемогу "за красиве уникання захватів суперника". І це поразка вже старого Піддубного від чемпіона з реслінгу Джо Стечера під час турне в США (1926-1927).
У недавні часи мені зустрілись два цікаві матеріали. Стаття та документальна телепередача. Стаття називається "4 борца, которые укладывали легендарного Ивана Поддубного на лопатки". У ній йдеться про дагестанця Ал-Клича Хасаєва, який поборов Піддубного 1915 року в Петрограді (непідтверджений факт); про поразки чемпіона чемпіонів від Івана Чуфістова (1924, Москва) та Василя Яркова (1936, Ростов-на-Дону) та про його 15 сутичок з Іваном Заїкіним (1904-1916), у яких Заїкин п’ять разів уникав поразки (але то були нічиї).
А у телепередачі в якості борців, що перемагали Івана Грозного, представлені ті ж Чуфістов і Ярков, а також – Клеменс Буль (1916, Тіфліс) та Михайло Боров (1937, Горький).
Щодо поразки від Івана Чуфістова у московському 2-му Держцирку існують дві суперечливі історії. Згідно з однією, Піддубного переконали програти один бій – заради зацікавлення публіки, і він нібито обрав Чуфістова як найсильнішого серед суперників, сказавши: "Якщо вже падати зі скелі, то з найвищої". За іншою версією, програвши молодшому на 14 років Чуфістову (якого він перемагав ще у 1915 році), Іван Максимович з сумом сказав: "Ех, Ванька, не тобі я програв, а своїй старості". Що більше подобається – то й обирайте.
Getty Images
Стосовно поразки від Клеменса Буля, то там була нічия, але судді застосували неписане правило, що у такому разі перемогу присуджують борцю з меншою власною вагою. Відзначу, що Піддубний неодноразово перемагав Буля.
У телепередачі також приведено список поразок Піддубного під час його американського турне. Окрім двох відомих поразок 1926 року від Джо Стечера (2 лютого,
Нью-Йорк, та 16 червня, Лос-Анджелес), там вказані ще три поразки. Польські брати Станіслав та Владислав Збишко (справжнє прізвище – Циганевичі) здолали Івана відповідно: Станіслав – 9 квітня у Вінніпегу, а Владек – 27 липня у Лос-Анджелесі. А голландець Том Драак переміг Піддубного 19 листопада в Нью-Арку. Але треба взяти до уваги, що українському борцю тоді було понад 55 років, і його краща форма залишилась позаду. До того ж в Америці він мусив боротися не у звичному форматі греко-римської боротьби, а у більш ніж вільному стилі, відомому як "кетч".
Проте є ще інший список поразок Піддубного саме у французькій боротьбі, які вказані на статистичному сайті Cagematch. Там є чотири невдачі Піддубного в його кращі роки. Це програші данцю Йєссу Педерсену (4 січня 1906, Бордо), турку Реджебу Пенгалу (29 січня1907, Палермо) та дві поразки від Станіслава Збишко – обидві в Лондоні, 29 грудня 1907 та 28 вересня 1908, обидві – через дискваліфікацію. Під час сутичок Піддубний вдавався до заборонених прийомів: вибивав супернику зуб, ламав пальці, лягав по нозі. Це здається дуже ймовірним:
адже Піддубний був відомий як борець не лише майстерний і технічний, але й жорстокий та брутальний. До речі, за першу перемогу над Піддубним Збишко отримав 30 тисяч франків, на які придбав будинок у Кракові.
Також у рекорді Піддубного на сайті Cagematch є 13 нічиїх, зокрема 4 нічиї проти естонця Алекса Аберга (усі – 1913). Але загалом його відсоток перемог є феноменальним (кращий показник мав лише згаданий Георг Гаккеншмідт, з яким Піддубний на килимі не зустрічався).
Іван Піддубний безперечно був кращим борцем світу протягом багатьох років. Він перемагав найсильніших опонентів та реально не програв жодного турніру – звісно, коли йдеться про спортивні змагання, а не про шоу-бізнес. Але тотально непереможною машиною він все ж таки не був.
Нам варто намагатися відрізняти реальну історичну постать Піддубного-людини від міфічного "богатиря".
Іван Максимович Піддубний був самодостатнім за життя та не потребує посмертної репутаційної допомоги. Він був і назавжди залишився чемпіоном чемпіонів.