20 найкращих гравців «Арсенала» в ХХІ столітті
Tribuna.com продовжує складати рейтинги найкращих гравців європейських клубів у ХХІ столітті. Ви уже могли прочитати та обговорити футболістів «Мілана», «Реала» та «Ювентуса»:
20 найкращих гравців «Мілана» у XXI столітті
20 найкращих гравців «Реала» у XXI столітті
20 найкращих гравців «Ювентуса» у ХХІ столітті
20 найкращих гравців «Ліверпуля» у XXI столітті
Тепер настав час лондонського «Арсенала»: команди, яка завжди перебуває у топах очікувань, але уже давно не вигравала будь-якого престижного трофею.
Ми постарались включити рейтинг не тільки гравців сезону 2003/04, тому давайте подивимось, як це в нас вийшло.
20. Тео Волкотт (2006 – 2018)
Список відкриває вічно перспективний Тео Волкотт, який провів у клубі цілих 12 років і є 18-м гвардійцем клубу, 8-м бомбардиром та 5-м асистентом. З огляду на те, скільки зірок грало за «Арсенал», ці показники є дуже солідними.
Попри це, Волкотт ніколи не мав статус основного вінгера, і був дійсно важливим гравцем стартового складу у двох сезонах – 2011/12 та 2012/13. У 2012-му Волкотт навіть став найкращим бомбардиром Кубка ліги,
коли відзначився хет-триком у славетному матчі проти «Редінга», який закінчився з рахунком 7:5.
Важливо відзначити, що період початку 2010-х був перехідним для «Арсенала», коли команда завершувала остаточну зміну свого складу. Конкурентами Волкотта за позицією були Йоссі Бенаюн та Ре Міяїті, а проблеми з травмами та невдалими підписаннями призвели до того, що «канонірам» довелось орендувати Тьєррі Анрі, якому Волкотт своєю чергою відмовився віддати його канонічний 14 номер.
Збірна гравців, які не вигравали титул АПЛ у XXI столітті
19. Аарон Ремзі (2008 – 2019)
«Прокляття Ремзі» спочатку було просто смішним мемом, але в один момент вийшло за межі футбольної бульбашки, тому люди дійсно почали стежити за голами валлійця та прогнозувати наступну «жертву».
Ремзі, який і досі грає за рідний «Кардіфф» у Чемпіоншипі, є одним з футболістів, які уміють все, але не мають однієї видатної навички. Аарон міг грати глибше в опорній зоні, міг підійматись до позиції десятки, але через велич колишніх гравців «канонірів» фанатам цього ніколи не було достатньо.
Півзахисник віддав «Арсеналу» 11 років своєї футбольної кар’єри,
коли треба – виходив на поле не до кінця відновленим, забивав переможні голи у двох фіналах Кубка Англії, але травми не дали Ремзі повністю реалізувати свій потенціал. На жаль, він такий не один.
18. Джек Вілшер (2008 – 2018)
Тренери молодіжних команд одразу помітили те, як Вілшер чіпляється за м’яч, а Арсен Венгер неодноразово підкреслював унікальність гравця: «Він має все – техніку, бачення гри, швидкість прийняття рішень. У нього є англійська наполегливість і дух бійця».
Фанати «канонірів» досі згадують матч проти праймової «Барселони» в сезоні 2010/11, коли 19-річний Вілшер самотужки боровся проти Хавіньєсти ти Бускетса в центрі поля. «Арсенал» підходив до матчу з епідемією травм та не надто потужним складом, проте впевнена гра Вілшера принесла не тільки перемогу, а і надію на чудове майбутнє.
Через пів року Вілшер пошкодив щиколотку у матчі передсезонного турне в США. Очікувалось, що відновлення займе кілька тижнів, але травма виявилась серйознішою, тож англієць пропустив увесь сезон. З цього часу почались «улюблені» гойдалки «канонірів», коли гравець лікується і грає приблизно однаковий час.
Попри це, Джек завжди залишався важливим гравцем основи, виходив одразу на відповідальні матчі, але з кожним сезоном ігрових хвилин ставало все менше і менше. Зрештою, Вілшеру довелось покинути «Арсенал», але фанати назавжди запам'ятають його неочікуваний прорив, контроль центра поля та відданість команді.
Рейтинг найкращих голів в історії АПЛ: Крауч, Вілшер, Гарначо та інші
17. Санті Касорла (2012 – 2018)
За 6 років в клубі Касорла взяв участь у 180 матчах, а 163 пропустив через травми коліна та щиколотки. Попри це, іспанець рідко коли просідав за рівнем гри і все одно показував результат, навіть якщо пів року був в лазареті.
За рівнем таланту та розумінням футболу Санті значно випереджав той «Арсенал», тому йому частенько доводилось брати відповідальність на себе та самотужки вигравати втрачені матчі. Якби він мав змогу робити це частіше – він би точно опинився набагато вище в цьому рейтингу.
Цікаво, що попри серйозні травми, Касорла досі бігає за свій рідний клуб з другого дивізіону – «Ов’єдо».
Збірна футболістів, які не вигравали Ла Лігу у ХХІ столітті
16. Месут Озіл (2013 – 2021)
Месут Озіл є одним з найбільш суперечливих гравців свого покоління. З одного боку, він мав божевільний талант плеймейкера, а з іншого – неймовірну лінь та небажання брати на себе відповідальність.
Трансфер німецького турка з «Реала» у 2013-го позиціонувався як початок відродження «Арсенала», коли вони можуть дозволити собі купувати найкращих гравців та повернутись на топрівень. За перші 13 матчів в АПЛ Месут набрав 4+8, але після цього почався класичний нестабільний Озіл. Гравець міг сидіти без асистів у 10 матчах, а потім раптово прокинутись і відзначатись результативними діями в 11 іграх поспіль.
Також однією з проблем Месута в «Арсеналі» була синергія з Олів’є Жиру. Німець тільки звик до гри з Кріштіану Роналду, який повністю націлений на ворота, як йому довелось перелаштовуватись на Жиру, який і сам любив низько опускатись та підігравати. При цьому Олів’є все одно є другим найкращим тіммейтом Месута за кількістю спільних голів.
Саме Месут допоміг «Арсеналу» виграти перший трофей за 9 років – Кубок ліги 2013/14. На жаль, саме ця перемога та гол «Лудогорцю» підсумовує усю кар'єру Озіла в клубі – замість того,
щоб демонструвати свій талант у важливих матчах, «чарівник» частіше викладався в іграх проти слабких суперників.
5 найкращих версій Кріштіану Роналду
15. Мартін Едеґор (2021 – н.ч.)
Норвежець приходив в «Арсенал» після невдалого періоду в «Реалі», коли від нього спочатку чекали дивних див у віці 17 років, в тоді почали роздавати у різні оренди. Неначе в FIFA Едеґор починав з «Геренвена» та «Вітесса», продовжив «Реал Сосьєдадом» і нарешті опинився в «Арсеналі».
Уже з перших матчів Мартін закріпився в центрі поля і своєю грою довів «канонірам», що він потрібен команді. Уже через рік Едеґор став капітаном клубу, а тепер і взагалі однією з ключових фігур нового «Арсенала» Артети.
Мартін дав складу довгоочікуваний баланс, коли гравець може відпрацьовувати і в захисті, і в обороні, а його уміння протягнути м'яч та створити момент повернули «Арсенал» до улюбленої топ-4.
Ісак в «Дортмунді», Соланке в «Челсі» та ще 20+ зірок, які були у топклубах, але ви могли про це забути
14. Ешлі Коул (1999 – 2006)
Ешлі пощастило, що у нас рейтинг найкращих, а не найулюбленіших гравців «Арсенала»,
бо тоді б він точно не потрапив до нашої підбірки.
У 1999-му команда Арсена Венгера підписала Сілвіньйо, але навіть не підозрювала, що кар’єра бразильця в Лондоні не піде через молодого вихованця Ешлі Коула.
Коулу знадобився лише один сезон в головній команді задля того, щоб довести тренеру свою важливість та завоювати місце у складі. Ешлі був одним з найкращих збалансованих захисників в АПЛ – він був достатньо міцним, щоб протистояти топовим вінгерам чемпіонату, але водночас і достатньо технічним, щоб додавати команді опції при атаці. Додамо до цього гарну швидкість – і вийде ідеальний образ крайнього захисника сучасного футболу.
В безпрограшному сезоні 2003/04 Коул пропустив лише 5 матчів в АПЛ, 2 зіграв не до кінця, а у всіх інших провів по 90 хвилин.
Беззаперечно один з найважливіших гравців в історії «Арсенала», який міг би посісти вищу сходинку в нашому рейтингу, але відчув, що команда слабшає та перейшов у більш перспективний «Челсі», де і доріс до свого прайму.
20 років тому непереможний «Арсенал» оформив історичне чемпіонство
13. Фредді Юнгберг (1998 – 2007)
Червоноголовий швед розпочав ХХІ століття у ролі запасного, проте травма Робера Піреса дала шанс Юнгбергу проявити себе в основі, чим він сповна і скористався.
Фредді був з тих футболістів, у яких немає жодної елітної характеристики, але вони компенсують це бажанням та самовіддачею. Улюбленою позицією Юнгберга був правий фланг півзахисту, але він легко міг закрити і ліву бровку, і центр поля – мрія для тренера.
Вболівальники часто забувають Юнгберга на фоні інших зірок непереможного «Арсенала», але своїми результативними діями та небажанням здаватись швед часто приносив команді важливі очки.
12. Букайо Сака (2019 – н.ч.)
У листопаді 2019-го у передостанньому турі Ліги Європи проти «Ворскли» «Арсенал» випустив на поле одразу сімох тінейджерів, але залишитись в команді зумів лише один.
Хоча наразі найпам'ятнішим моментом Сака є незабитий пенальті у фіналі Євро-2020, саме впевненість є його найбільшим козирем. Молодий англієць не боїться брати на себе відповідальність, а його стабільність вражає. Букайо уже побив рекорд Тьєррі Анрі за найшвидшим досягненням 50 голів,
а цього сезону має 22 результативні дії в 24 матчах.
Легендарний француз вірить, що Сака знаходиться на своєму шляху до статусу легенди клубу і поки все виглядає так, що він може стати обличчям «Арсенала» на довгі роки вперед.
🤕 Атака «Арсенала» розвалилась на друзки – вже 4 травми, здоровими залишились тільки дублери
11. Єнс Леманн (2003 – 2008, 2011)
Єнс Леманн ще не прийшов в команду, а на нього уже тиснув величезний тягар, адже німцю потрібно було замінити улюбленця фанатів Девіда Сімена. Леманн впорався із завданням на 10 з 10, відігравши кожну секунду сезону, за винятком матчів Кубка Ліги, де Венгер довіряв місце молодим талантам.
За характером Єнс був схожим на голкіпера, який перекрив йому шлях у збірну, але на відміну від Олівера Кана Леманн мав не такий страхітливий вигляд, тому менше запам'ятався фанатам.
Ліга чемпіонів 2005/06 є показовою демонстрацією уcього контраверсизму Леманна – воротар не пропускав 10 матчів поспіль (що досі залишається рекордом турніру), на останніх хвилинах півфіналу відбив пенальті Хуана Рікельме, що врятувало «Арсенал» від вильоту,
а уже у вирішальному матчі отримав червону картку та залишив свою команду у меншості.
У 2010-му Єнс Леманн завершив кар'єру, але уже через рік продемонстрував відданість клубу та повернувся до «Арсенала» через епідемію травм. Олександр Шовковський у 2020-му уникнув можливості зіграти за збірну, а Леманн навіть вийшов в основі проти «Блекпула» у матчі АПЛ (3:1).
Щенсний, Скоулз та ще 5 гравців, які поверталися у великий футбол після оголошення про завершення кар'єри
10. Олів'є Жиру (2012 – 2018)
Дерев'яний, незабивний, посередній – як тільки не знецінювали фанати Олів'є Жиру протягом його кар'єри. У відповідь француз отримав Премію Пушкаша, став найкращим бомбардиром в історії збірної та назавжди записав своє ім'я в історію.
У найважчі сезони «Арсенала» Жиру був тим гравцем, який міг створити момент з нічого та допомогти команді набрати важливі очки, але, звісно ж, набагато яскравіше виділялись його промахи та помилки в простих ситуаціях. Деколи здавалось, що чим легший є момент – тим важче Олів'є його реалізувати. Попри це, він стабільно забивав свої голи і міг підлаштуватись під будь-яку тактику тренера.
Як і у випадку Каріма Бензема, важливість Жиру стала зрозуміла тільки після його відходу. Ні Обамеянг, ні Ляказетт, які мали замінити Олів'є, не дали «Арсеналу» потрібної стабільності, а сам француз після відходу встиг ще виграти Лігу Європи та Лігу чемпіонів.
9. Жілберто Сілва (2002 – 2008)
У сезоні 2003/04 Жілберто Сілва став одним із тих непомітних, але важливих елементів, які сприяли успіху «Арсенала».
Після успішного переможного чемпіонату світу-2002, де бразилець провів усі матчі, за ним вибудувалась черга з клубів, але «канонірам» вдалось підписати його за 9 мільйонів євро. Працездатність та чудове розуміння гри в обороні дозволило зокрема розкритись Патріка Вієйра, який мій виходити в атаку та не боятись, що позаду його не підстрахують. Сілва був в міру грубим та агресивним гравцем, який був готовий самовіддано врятувати команду, але при цьому не бути занадто жорстоким.
Спокій Жілберто розповсюджувався і на інших гравців «Арсенала», і його кар'єра є дуже гарним прикладом того, що необов'язково бути трохи божевільним, щоб класно грати у захисті.
8. Сол Кемпбелл (2001 – 2006,
2010)
Якщо раптом суперникам вдавалось пройти Жілберто Сілву, то тепер на них чекав інший рейдбосс – Сол Кемпбелл.
Сол завжди знав, чого він хоче. Яскравим доказом цього став перехід з рідного «Тоттенгема» у сильніший «Арсенал». Кемпбелла дійсно не хвилювала думка хейтерів або і власних фанатів, і ця риса пройшли з ним усе життя. Невідомо, що треба було зробити, що змусити Сола занервувати – навіть проти найсильніших суперників кремезний англієць залишався спокійним і зосередженим.
Кемпбелл двічі потрапляв у команду року в Англії, а в 2010-му, як і належить справжній легенді «Арсенала», повернувся в клуб задля допомоги команді. У віці 36 років захисник ще відбігав ще 15 матчів на найвищому рівні, після чого пішов допомагати «Ньюкаслу».
7. Алексіс Санчес (2014 – 2018)
Коли «Арсенал» підписав Санчеса, який виявився непотрібним «Барселоні», для вболівальників це був радше невдалий трансфер, адже за чилійця заплатили 42,5 мільйона євро.
Своєю чергою, Арсен Венгер одразу відзначив, що прихід Алексіса дасть клубу потужність, креативність і багато якості в атаці.
Санчес одразу ж став тим футболістом,
який самотужки тягнув «Арсенал» до найвищих позицій у будь-якому турнірі. Рідкісне сполучення шаленої віддачі та бездоганної техніки робила Алексіса головною фігурою команди, яка ніколи не здавалась і завжди бажала перемогти.
Через високу травматичність клубу Санчесу рідко коли грав на одній і тій самій позиції два матчі поспіль, але все одно продовжував демонструвати найвищий рівень.
Зрештою, амбіції самого Санчеса перевищили амбіції клубу, тому він вирішив перейти до «Манчестер Юнайтед». З часом можна стверджувати, що цей трансфер не став вдалим для жодної зі сторін.
6. Робін ван Персі (2004 – 2012)
Робін приєднався до «Арсенала» влітку 2004-му, лише трохи не встиг, щоб отримати свою медаль АПЛ в складі лондонського клубу.
З відходом Тьєррі Анрі ван Персі почав отримувати більше ігрового часу та ставав лідером команди. Йому сильно заважали травми, через які він два сезони поспіль пропускав по 10+ матчів, але зрештою він зміг набрати свою праймову форму.
За 8 років в «Арсеналі» ван Персі став третім бомбардиром клубу, а в якийсь момент почав мати настільки великий вплив на результати,
що це кинуло тінь на саму команду. Робін неодноразово зізнавався у любові до «канонірів», але, як і Алексіс, відчув, що у Лондоні його амбіції не можуть бути реалізовані, тому віддав капітанську пов'язку та перейшов до «Манчестер Юнайтед».
5. Робер Пірес (2000 – 2006)
На відміну від більшості представників цього рейтингу, Пірес досить блідо почав свій період в «Арсеналі».
Він довго не міг забити та деколи програвав конкуренцію не тільки Фредді Юнгбергу, а і номінально центральному півзахиснику Рею Парлору. Попри невдалий початок, уже в другому сезоні в Лондоні Пірес оформив 24 результативних дії в 28 матчах АПЛ, завдяки чому здобув нагороду найкращому гравцю року.
Травма хрестоподібної зв'язки вибила Піреса з гри на більше як пів року, але француз зумів не тільки повернутись, а й стати однією з головних фігур «непереможених» у сезоні 2003/04. Універсальність Робера давала Венгеру безліч опцій в атаці, а особливою якістю вінгера було те, що він міг не тільки самотужки накрутити декількох захисників і забити, а і розрізати оборону суперника геніальним пасом.
На полі Пірес умів все,
окрім захисту, але для цього в «Арсеналі» були інші футболісти.
4. Сеск Фабрегас (2004 – 2011)
Почесне четверте місце у нашому рейтингу посідає барселонський вундеркінд Сеск Фабрагес. Іспанець приєднався до «Арсенала» у 16 років. Перший сезон Сеск використав для адаптації, а уже в другому відіграв 39 матчів в усіх турнірах.
Прогрес Фабрегаса вразив вболівальників, адже зазвичай молоді футболісти не демонструють настільки розумну та виважену гру. Венгер згодом назве Сеска найкращим півзахисником, якого він тренував, а з огляду на кар'єру Арсена це є дуже серйозною заявою.
Фабрегас був найкращим плеймейкером АПЛ і викладався на всі сто заради «Арсенала», але коли праймова «Барселона» запропонувала повернутись, у нього не було вибору.
Хто у топлігах тренує своїх колишніх партнерів по команді
3. Денніс Бергкамп (1995 – 2006)
«Я прийшов дивитися футбол, а не мистецтво», – пише один із користувачів YouTube під нарізкою найкращих голів Бергкампа. І ця фраза ідеально описує його гру.
Швидкість мислення Денніса часто збивала з пантелику всіх, хто за ним спостерігав, а його гол у ворота «Ньюкасла» бачили всі фанати АПЛ,
незалежно від того, коли вони почали стежити за футболом. Бергкамп став одним із головних символів стилю Арсена Венгера: технічний, швидкий гравець, який виконував найскладніші футбольні елементи так, ніби це під силу кожному.
Втім, його найрезультативніші роки припали на кінець 90-х. Без сумніву, він є одним із найкращих футболістів в історії «Арсенала», але за ступенем значущості для команди у ХХІ столітті наступний гравець його дещо переважає.
2. Патрік Вієйра (1996 – 2005)
Якщо раніше у рейтингу зустрічались гравці, які на полі уміли все окрім... то Патрік Вієйра цього «окрім» не мав.
На початку 2000-х саме француз був тією деталькою, яка поєднувала усі ланки команди та давала їм змогу працювати. Важливою складовою було те, що Вієйра і сам мав ідеальний баланс. Товариш Патріка по збірній Марсель Десайї так описав свого друга: «Вієйра – це два гравці в одному. Він водночас має неймовірну фізичну форму, але й витончену техніку».
Окрім цього, Вієйра був справжнім лідером «Арсенала», і багато футболістів відзначали його капітанський внесок у перемогу команди в сезоні 2003/04.
1. Тьєррі Анрі (1999 – 2007, 2012)
«Арсенал» мав багато геніальних футболістів, але найкращим беззаперечно є Тьєррі Анрі.
Його фірмові зміщення з лівого флангу та бездоганні удари в дальній кут назавжди залишаться в історії АПЛ. Анрі 8 разів отримував нагороду футболістові року у Франції та АПЛ, 6 разів ставав найкращим бомбардиром та 2 рази – асистентом. Француз 5 разів був в топ-4 голосування за «Золотий м'яч» і, можливо, є найкращим гравцем, який його так і не отримав.
Анрі мав отримати хоча б один «Золотий м’яч» – замість Шевченка або Недведа
Венгер помітив Тьєррі ще у 1994-му, коли очолював «Монако», а через 5 років переманив головного гравця у своїй кар'єрі до Лондона. Анрі став втіленням «Арсенала» Венгера, а його повернення у 2011-му та фірмовий гол через 10 хвилин після появи на полі змусив плакати багатьох фанатів «канонірів».
Фото: Global Look Press