Великдень 2025: традиції, звичаї, прикмети та маловідомі обряди свята, яке зачаровує
Писанки символізували весняне відродження та нескінченність життя — Кожного року на Великдень інша дата, але завжди неділя, — уточнює Ніна Главацька. — Свята Вербна неділя Вознесіння Господнє, Трійця залежать від календаря Пасхи, в той час як у Різдва, Хрещення, Благовіщення сталі дати. Свято Воскресіння Христового символізує перемогу добра над злом, життя над смертю, звільнення людини від тягаря гріхів і перехід до свободи, любові, добра, життя вічного. За біблійним сюжетом, третього дня після розп’яття Ісуса жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу Господнього, аби намастити пахучими оліями Його тіло, однак побачили порожню труну. Янгол сповістив жінкам про Воскресіння Господнє.
На теренах України святкувати Воскресіння Ісуса почали наприкінці першого тисячоліття — із запровадженням християнства. Це свято збіглося у часі з язичницьким, коли відмічали рівнодення (в його основі сонячний культ). З часом християнський Великдень частково замінив древні язичницькі звичаї, частково адаптувавши їх. Це стосується і великодньої символіки — пасок,
крашанок та писанок. Паска як символ сонця стала уособлювати Воскресіння Христове, небесне царство, хліб вічного життя, була символом присутності Бога у житті людей. Писанки, де кожен колір мав певне значення символізували не тільки весняне відродження природи, а й вказували на нескінченність життя, великодню радість і всепрощення.
На Великдень як тільки задзвонять до заутрені, то з усіх кінців села чи міста люди починали рухатися до церкви. Дітей теж брали з собою, вдома майже ніхто не залишався. Цікаво, що слова «Христос Воскрес» у народних віруваннях мають велику магічну силу. Хто хотів розбагатіти, той ставав у куток церкви, тримаючи в руці срібну монету. На виголос священника «Христос Воскрес» він, замість «Воістину Воскрес», відповідав «Анталуз маю!». Вірили, що від цього срібна монета набирає чародійної сили і де б вона не була, все одно повернеться до свого господаря, та ще й нові гроші з собою приведе.
Коли священник у церкві скаже «Христос Воскрес», то замість відповідати «Воістину Воскрес» можна чого-небудь побажати собі — це бажання здійсниться.
Люди вірили: коли піти на кладовище і похристосуватися з померлими батьками саме в той час, як у церкві вперше проспівають «Христос Воскрес!», то з могили можна почути відповідь: «Воістину Воскрес!»
По закінченні літургії біля церкви або в притворі освячується «свячене»: паски, крашанки, писанки, масло, сир, порося з хріном в роті, смаженина, сало та ковбаси. А ще — мак, ладан, сіль, часник, полин, вино, які, за віруваннями, помічні при різних напастях. Господині заздалегідь збирають продукти для освячення у кошики (на Гуцульщині — в дерев’яні пасківники чи дорінники, або торбини «бесаги», скатерки «обруси»). Кошики прикривали вишиваними рушниками, прикрашали барвінком і свічками.
Після Богослужіння починають поздоровляти зі святами й христосуватися. При христосуванні звичайно цілуються та обмінюються писанками чи крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народнім віруванням «воно має велику силу». Вважалося великою кривдою після христосування не прийняти писанки.
Після утрені старші люди ходили на могили христосуватися з померлою ріднею.
Перед тим, як сісти за стіл, вся родина вмивалася В західних місцевостях України, повернувшись додому, господарі не заходять відразу до хати, а обходять всі будівлі, що є в господарстві, і посипають навколо них свячену сіль — «щоб нечисту силу відігнати». Після цього господиня йде до хати накривати стіл, а господар заходить зі свяченим до стайні привітатися з худобою. Господар, підходячи по черзі до кожної тварини, кладе свячене їй на хребет і примовляє: «Який цей дар красний, щоб тобі Бог дав такі телята (лошата, ягнята) красні». Поздоровивши отак худобу, ґазда відрізує шматочки свяченої паски, вмочає їх у сіль, дає по одному кожній тварині й каже: «Абись була така весела, як ця Божа паска».
Привітавши худобу, ґазда йшов до хати. Переступивши поріг, христосувався з усією родиною, починаючи з ґаздині. Похристосувавшись, діти ставали на коліна, а батько з матір’ю розв’язували над дитячими головами бесаги (торбина) чи обруси (скатерки, в які зав’язували паски і носили до церкви) зі свяченим і примовляли: «Аби вам розум так скоро ся розв’язував, як сі бесаги скоро розв’язуються».
Якщо в хаті є дівка на видання, кладуть їй паску на голову і кажуть: «Абись у людей така велична, як паска пшенична!» Малу дитину кладуть у порожній дорінник (дерев'яна діжечка, в якій носили освячувати паску), примовляючи: «Абись так скоро росло, як паска росте!»
.jpg)
Перед тим, як сісти за стіл, вся родина вмивалася. Мати наливала у велику череп’яну миску холодної води, а на дно миски клала три червоні крашанки. Першою вмивалася дівчина, потім хлопці й мати, а останнім — батько. Після кожної особи воду міняють, але крашанки залишаються ті самі. Їх забирає дівчина — «щоб краща була».
Після цього родина сідала за стіл, заставлений найкращими напоями та стравами, на які тільки міг здобутися господар: паски, яйця, сир, масло, шинка, ковбаса, смажені порося, гуска, індик, пиріжки солодкі, в пляшках — пиво, горілка, наливки та настоянки… Багатий великодній стіл — символ небесної радості й символ вечері Господньої.
В південних степах України, на Херсонщині, існував цікавий звичай ставити на великодній стіл поміж стравами тарілку, на якій могилкою насипана земля з зеленою травичкою,
що росте з неї. Для цього здебільшого сіяли овес — за два тижні перед святами. Зелень повинна вирости так, щоб у ній могло сховатися яйце, отже досягти 7 — 8 см. Навколо цієї «могилки», поміж зеленню клали стільки червоних крашанок, скільки в цій хаті померло рідні. Отже це ніби символічна могила. Вона стоїть на столі поруч з паскою цілий тиждень, аж до Хоминого понеділка, до Проводів.
Після розговіння кожний старався вдарити в дзвін біля церкви, бо це, за народним віруванням, приносило щастя, а ще першому вдасться обробити жнива (буде найкраще збіжжя). Дзвонили в дзвони весь день.
Якщо дівчина відповідала взаємністю, то теж обливала хлопця водою Після розговин молодь поспішала під церкву на великодні забави. Хлопці і дівчата веселилися і гуляли увесь день. Гралися у «навбитки» крашанками, співали веснянки й гаївки. Центром розваг була гойдалка. Тепер це тільки розвага, але колись в основі цього звичаю була мета очиститися повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму. Хто очиститься, той буде здоровий, а хто не очиститься — буде хворіти. У житті молоді великодні забави були початком вулиці,
що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.
На другий день Великодня, в понеділок, люди ходили один до одного у гості, христосувалися та обмінювалися писанками. Понеділок на світлому тижні має назву «обливаним» або «волочильним». В цей день в основному підлітки, діти ходили до рідних, хрещених і знайомих, а ті пригощали дітвору пасками, калачами, крашанками, копійками, горіхами, пирогами.
Парубки ж в понеділок, за звичаями західних регіонів і Поділля, набирали з колодязів воду й обливали нею дівчат — так проводилось весняне очищення (на Хрещення відбувається зимове, на Івана Купала — літнє). В західних регіонах ще зберігся такий звичай (а на Гуцульщині він не практикувався на початок XX ст., як пояснювали, — щоб не бруднився яскравий одяг). В деяких регіонах дівчат не просто «вмивали», а бризкали парфумами. Так, на Львівщині навіть для цього застосовували спеціальні пристрої, які могли влучати з п’ятиметрової дистанції (такий звичай обливання зустрічається й у балканських народів)…
Групи парубків у селі обходили хати, де жили дівчата на порі,
і зі сміхом та жартами обливали їх водою. Якщо дівчина відповідала взаємністю, то обливала у відповідь. Взаємне обливання було приводом продовжувати знайомство. Важливою функцією таких обливань було саме регулювання і формування стосунків серед молоді, воно виявляло взаємні симпатії. Також воно мало сприяти дощам влітку, а відтак — гарному врожаєві.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих під час Проводів (неділя світлого тижня, або понеділок чи вівторок Хоминого тижня) молитвою і тризною «на гробках». Христосуючись з покійним, розбивали крашанку — символ воскресіння життя — об могилу. В деяких регіонах України крашанку катали по могилі чи навколо неї. У могильні горбки закопували яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості з освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливали і чарку горілки: «Їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Ці обряди втілювали прагнення людей долучити покійних до круговерті життя-смерть-життя, яким живе природа, аби вони й самі сприяли цій круговерті. Цим, зокрема, пояснюється, що невід’ємними стравами під час великодньої ритуальної трапези є яйця і кутя — символи воскресіння і вічного відновлення життя.
Прикмети на Великдень Прикмети на Великдень, звісно, пов'язані з погодними прогнозами, тому що від цього залежало виживання людей та їхній добробут.
- Якщо ніч напередодні Христового Воскресіння буде зоряною — до гарного врожаю.
- Якщо побачити уві сні перед Великоднем померлих родичів, то весь наступний рік хвороби не причепляться.
- Як під час хресного ходу не згасла свічка, то рік буде щасливим.
- Коли на Великдень розговітися і після вийти з хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй — буде удача.
- Якщо в цей день небо захмарене або йде дощ — чекай врожаю.
- В день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а той, хто в цей день помре, попаде зразу ж у рай.
- Дитина, яка народилася в цей день, буде нещаслива.
- Треба спостерігати за погодою у світлий понеділок — наприклад, якщо понеділок дощовий, то можна очікувати й дощове літо.
- На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік.
- На Великдень «сонце грає», хто встане рано і побачить сонце, той буде щасливий увесь рік.
- Вважається великим гріхом не вітатися в цей день навіть із ворогом.
- Щоб цьогоріч одружитися, хлопці та дівчата мали скуштувати 12 пасок.
- Спати у великодню ніч — щастя не знати, адже небо відкривається і всі молитви будуть почуті.