Велика Субота

Ця тиша проростала у моїй дитячій свідомості у мовчазній сільській церкві перед плащаницею і ніби пробивалася через нетрі богословського незнання...

Тиша потрібна кожному. Щоби умиротворюватися, щоби навчитися молитися, щоби просто бути здоровим.

Тишу цінують ті, які її засмакували. Бо у цьому смаку її неповторна цінність.

Тиші бояться ті, що бажають собою заповнити усе і всіх і мають неспокійне сумління.

Декого тиша лякає. Такі не зможуть перебувати у тиші, бо вони її не знають і втікатимуть від неї.

Добре коли ми уміємо молитися з тиші. Говорити з тиші, співати з тиші, довіряти у тиші.

Тиша для мене синонім слова мирність. Мир до нас прийде тоді, коли серед нас збільшиться критична маса справді зсередини мирних українців.

Мені не раз у житті бракувало тиші і це ще більше штовхало шукати за нею. І я її знаходив.

У тиші богоприсутності звершуються великі справи у цьому світі і несуть у собі дар життя і натхнення.

Тиша потрібна кожному: вчителеві - щоби навчати, священнику - щоби благовістити, водієві щоби зберігати тверезість на дорозі, усім разом взятим - щоби нас не пожерли шалені ритми життя і згубний егоїзм.

У тиші Бог творить світ, у тиші він діє, через тишу від розливає свою присутність.

Коли ми упʼємося нестерпної дози гамору - то хочемо втекти кудись, де тиша зцілить болючу пустку серця.

Тиша промовляє і мовчить, лікує і навчає, будує з середини і приносить правильні рішення.

Тиша біля гробу Христа пахне життям. Гріб як образ смерті і тліну - стає живоносним гробом і проповіддю Життя.

У цей день тиша воїстину царська, бо Цар спить:
у гробі плоттю - як Датель Закону сповняючи завітню заповідь про суботу,
у аді з душею як Бог - у тиші сходить у глибини шеолу і приносить вʼязням смерті звістку про торжество Життя,
у раю - бо уводить туди богомудрого розбійника,
на престолі слави- іпостасно возсідаючи з Отцем і Святим Духом.