Юлія Сеник: Чекаю на можливість сказати в етері, що війна закінчилася
Meta.ua продовжує знайомити читачів із українськими телеведучими. Сьогодні ми поговорили з Юлією Сеник, саме вона першою на каналі ICTV у лютому 2022 повідомила, що почалася війна.
- "Нарешті ми вигнали російських акторів": акторка Марина Бойко про зміни в українській кіноіндустрії
- Ви першою оголосили в ефірі телеканалу ICTV про те, що розпочалася війна. Після цих років — чи думали ви тоді про те, що це затягнеться так довго?
- Звісно, тоді здавалося, що цей жах — лише на кілька днів, максимум тижнів. Ми вірили, що це щось нереальне, страшний сон, з якого ось-ось прокинемось. Було внутрішнє переконання: світ цивілізований, людське життя має цінність, усе припиниться. Що такого не може бути — не в наш час. Усвідомлення, що це надовго, прийшло, мабуть, десь за пів року. До того — було якесь відторгнення реальності, інерція. Зараз вже ми інші — і свідомість інша, і серце.
- Взагалі, що змінила для вас війна? Якою ви стали?
- Я точно перестала відкладати щось на потім.
Почала жити з відчуттям: цей день прожито — і слава Богу. Навчилася цінувати кожну мить, радіти дрібницям, берегти тих, хто поруч. Я більше не витрачаю себе на образи, на порожнє. Усвідомила, якими щасливими ми були ДО — і як мало це цінували. Тепер оберігаю, не відпускаю. Хочеться встигнути «набутися» з рідними, зловити ті моменти спокою, які ще залишились. Війна навчила простому й глибокому: не розпорошуватись, а жити — щиро. Цінувати кожного і кожну мить!
На початку війни телеведучій доводилося працювати з бомбосховища- Щодня говорити з екрану про трагедії, руйнування через війну. Згодом до цього звикаєш чи завжди так само боляче, як уперше?
- Звикаєш до повідомлень про «прильоти», до формулювань на кшталт «обстріл», «дрони», «вибухи». Але є речі, до яких не звикаєш ніколи — це вбивства дітей, невинних людей. Це — як вирване серце. Я не можу й ніколи не зможу спокійно вимовляти новини, коли вбивають дітей. Це не приглушується з часом. Це — біль, який осідає в тобі назавжди. І так, ми вже не зможемо жити безтурботно, як колись. Але мусимо триматися. Хоч іноді дуже важко стримати сльози — особливо,
коли бачиш, як світ просто спостерігає, роблячи вигляд, що допомагає…
- Хтось із ваших рідних воює?
- Так… Я втратила рідного дядька. Досі важко говорити про це. Ми навіть не змогли попрощатися — від тіла майже нічого не лишилося. Це біль, який не проходить. Ще один мій дядько — військовий медик і водночас священник. Він евакуює поранених, рятує життя, перебуває там, де щомиті небезпека — і де найпотрібніше слово віри. Я щодня молюся за нього. Прошу Бога вберегти. Це — мій особистий фронт молитви.
- Розумію… Я знаю, що у вас є молода принцеса-дочка. Як вам вдається захистити її від жахів війни? Чи вона дуже швидко подорослішала через ці події?
- Коли почалась повномасштабна війна, їй було лише п’ять. Ми нікуди не виїздили, залишалися вдома, під Києвом, біля Василькова — а там тоді були справжні бойові дії. Вона дуже рано подорослішала. Ми нічого не приховували — називали речі своїми іменами. Я хочу, щоб моя дитина розуміла: що росія — це зло. Що саме вона відібрала її безтурботне дитинство. Ми ведемо свою маленьку війну з російською мовою — на жаль, її досі чимало у школі,
серед однолітків. Але я завжди акцентую: це неприйнятно. Ми виховуємо в доньці свідомість, гідність і любов до всього українського. Я хочу, щоб вона чітко знала, за що бореться її народ. І що росія і все російське – це найбільше зло.
Юлія Сеник із дочкою не покидали Україну під час війни- Взагалі наскільки складно вести побут, сім’ю, виховувати дитину, коли довкола війна?
- Усі українці зараз живуть в однаковій реальності. Ми не виняток. Так, є труднощі — але порівняно з тим, що переживають інші, ми щодня маємо дякувати нашим захисникам. Ми вдома, живі, разом. І це вже безцінно. Побутові незручності — це дрібниці. Ми просто намагаємося бути обачними, обережними, робити все можливе, щоб убезпечити себе й дитину. І дякуємо Богу і ЗСУ за кожен день.
- Давайте про хороше. Ви дуже гарна жінка — розкажіть читачам секрет своєї краси.
- Це зараз, чесно кажучи, далеко не на першому місці. Але, як кожна жінка, я хочу залишатися красивою, доглянутою попри все. Намагаюся правильно харчуватися, займаюся спортом — це допомагає триматися психологічно й фізично. Найбільше впливає нестача сну — тривоги,
вибухи, шахеди… Це, звісно, позначається і на обличчі. Компенсую домашнім доглядом — придбала домашній ґаджет - мікроструми, роблю масажи, пʼю всілякі вітаміни, якісна косметика рятує. Але головне — внутрішній стан.
Юлія Сеник розкрила секрети своєї краси- Може, ви замислюєтеся і про другу дитину? Чи це вже тоді, коли настане мир?
- Ми хотіли… До війни ми з чоловіком думали про це. Але тоді відкладали, бо все щось заважало…А тепер — просто хочеться, щоб це було в спокої. Щоб народження було святом, а не ще одним тривожним днем. Не відкидаємо цієї мрії, просто хочемо, можливо, пізніше… щоб це сталося в добрі часи. У мирі.
- До речі, сподіваюся, що саме ви оголосите про те, що війна закінчилася. Ви не проти?
- Я тільки за! Для нас, ведучих, це не питання першості. Тут важливе інше — щоб ця звістка нарешті прозвучала. Щоб ми могли оголосити: війна закінчилась, Україна вистояла, ми перемогли! Щоб більше не гинули діти, не руйнувалися домівки, щоб повернулося світло в очі наших людей. Це — найбільша мрія. І коли це станеться, я буду щаслива промовити ці слова в ефірі. Напевно, з тремтячим голосом, зі сльозами. Але з вірою, що далі — буде життя.
Буде мир – і в родині телеведучої з'явиться ще одна дитина