«Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів»: боєць із Рівненщини до війни мав «столярку», а тепер служить у піхоті

У Миколи, бійця стрілецького батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, позивний Столяр. До війни він мав столярний цех у себе дома на Рівненщині й займався виготовленням, вікон, дверей, меблів і сходів. Певний час виїздив на заробітки за кордон – був у Норвегії, а в середині 90-х – в Росії.

– В Росії не сподобалося, погана країна, більше туди не їздив, – згадує Микола. – Наведу таке порівняння – в Норвегії ми почали працювати, поки дозвільні документи були в стадії оформлення. Це не дозволено, а законодавство там дуже строге, і нас на деякий час затримали до з’ясування обставин. То ми в цей період могли навіть меню собі обирати. Тобто в Норвегії під вартою набагато краще, ніж у Росії на волі, – сміється боєць.

Як тільки почалася повномасштабна війна, Микола (йому тоді було 44 роки) пішов у військкомат. І потрапив у десантно-штурмову бригаду, став кулеметником. Брав участь у боях на Донеччині, під час близького «приходу» танкового снаряда отримав контузію й травму. Після лікування якийсь час служив у тиловому підрозділі, а восени минулого року потрапив у 128 ОГШБр.

Тут Столяр служить у піхотному підрозділі.

– Ми стоїмо на позиціях, чергуємо на СП-шках (спостережні пункти) і часто бачимо ворога на власні очі. Один із крайніх гарячих епізодів – відбиття механізованого штурму. На нас висунувся ворожий БТР із піхотою на броні та кілька квадроциклів. БТР зумів підібратися дуже близько – метрів за 100. Восьмеро піхотинців спішилися й пішли на нас. Ми відкрили вогонь із кулемета й автоматів, примусили їх лягти на землю. БТР моментально відкотився за посадку, а квадрики, зрозумівши, що тут надто гаряче, розвернулися і втекли ще на підході. Далі підключилася наша самохідна арта і безпілотники. Вони «розібрали» ворожу піхоту на друзки, при цьому арта працювала по-снайперськи, щоб не накрити нас. Один із росіян усе-таки зумів вибратися з-під вогню й дійти до нашої позиції метрів за 10, поки я не зупинив його з автомата. Бій тривав десь дві години, штурм захлинувся, і більше росіяни туди не совалися… Із наших ніхто не загинув і не поранений, але кілька хлопців отримали контузії від близьких скидів ворожих дронів.

Микола є бійцем 128 ОГШБр менше року, однак може порівняти умови служби в різних військових частинах.

– Раніше я служив і в десантно-штурмовій, і в тиловій частинах, то скажу, що тут набагато краще. Ставлення кардинально інше, це наче небо й земля. Колектив дуже нормальний і командири теж. У нас тут хлопці з різних регіонів – Львівщини, Прикарпаття, Рівненщини, Херсонщини… І всі ми, як одна сім’я.