«Усі «їжаки» з Миколаєва поїхали на фронт»: інтерв’ю з миколаївським міським головою Олександром Сенкевичем
Ця розмова була в день, коли в Миколаєві лунали повітряні тривоги і вибухи, що буває часто; і коли відбулась чергова сесія міської ради, що трапляється набагато рідше, хоч і регулярно. Перше запитання до Олександра Сенкевича – як зазвичай проходять сесії міськради в такому наближеному до небезпеки місті як Миколаїв?
Олександр Сенкевич: Ми працюємо в режимі онлайн, не проводимо сесії з фізичною присутністю депутатів — у першу чергу з безпекових міркувань. У другу чергу — з міркувань збереження будівель і споруд, у яких можна засідати. Адже ви знаєте, що є різні люди, в них різні думки… Бачачи збір депутатів, вони можуть направити туди ракети, сказавши, що там Збройні сили України проводять нагородження чи щось таке. Наш регламент дозволяє збиратися онлайн, ми так і працюємо, і опрацьовуємо всі питання, які опрацьовували до повномасштабного вторгнення Російської Федерації: земельні, бюджетні, поточні. Оці договори оренди землі мені принесли за результатами минулої сесії на підпис. Таких папок у мене на столі було три, дві я вже підписав. Це така занудна справа,
що я коли хочу перевірити свою витривалість, то підписую договори.
Андрій Куликов: А на чому перевіряє почуття гумору міський голова Миколаєва? Адже навіть у першій відповіді можна було розчути отой гіркий гумор, яким багато хто з нас послуговується в ці роки відбиття російської навали?
Олександр Сенкевич: Я завжди намагаюсь сприймати життя з гумором, тому що якщо цього не робити, можна просто ходити і плакати. Взагалі, якщо людина хоче жити, їй потрібно дивитися вперед і бачити горизонт якихось подій. Якщо людина такого горизонту не бачить, то в неї якраз і настають стрес і смуток.
Сьогодні дуже важко: ми їдемо дорогою, яка невідомо куди йде і який буде її кінець. Життя відкладається, відкладаються різні речі. Коли ти хочеш радіти життю, ти робиш собі зауваження, що, мабуть, це не на часі і, мабуть не за те стоять хлопці і дівчата на фронті, щоби ти тут був щасливий. З іншого боку — навіщо ми воюємо? Для того, щоби наші діти, наші близькі відчували життя як воно є. І тому доводиться постійно використовувати гумор у повсякденному житті – щоби підбадьорювати себе і інших людей,
що потрібно жити в будь-якому разі. Померти можна завжди. Навіть зараз ми записуємо розмову під час повітряної тривоги — ракета може перервати наше інтерв’ю назавжди.
Андрій Куликов: Вранці, приїхавши до Миколаєва о 5:50, я перевірив — що пишуть у новинах. Виявилось, що вночі Миколаїв було піддано масованій російській атаці. Втім, атаці було в ту саму ніч піддано і Київ. Виявилось, що я проїхав між двох атак. Як міські служби Миколаєва дають раду наслідкам атак? Що робиться найперше?
Олександр Сенкевич: У першу чергу, після того, як ми отримуємо інформацію про приліт… Важливо сказати, що з перший днів війни ми використовуємо електронну рацію, де спілкуємось одні з одними і маємо всю оперативну інформацію. Ну от прилітає, відбувається перший вибух, і далі йде інформація про нього: що це, де це, а далі інформація — хто виїжджає на місце. На місце їде черговий по міськраді. Сьогодні це був мій перший заступник (Віталій Луков — АК). Потім виїжджає начальник управління з надзвичайних ситуацій. І далі вони на місці разом з працівниками ДСНС та іншими починають працювати,
залучаючи необхідні служби, комунальні підприємства. Прибираємо там сміття… Сьогодні постраждало 30 будинків. «Шахеди» повлучали всередину дворів багатоповерхових житлових будинків — 30 багатоповерхівок. Три автівки знищено, 30 гаражів поряд.
Перший вибух був о 2:48, а о 2:49 у рації вже написали «Ого!» О 3:37 перший заступник був на місці, потім поїхав на інші місця вибухів. Вранці збираються всі служби, прибираємо сміття. Виїздять наші комунальні підприємства, ріжуть ОСБ-плити закривати вікна, особливо зараз, поки зима. Натягуємо плівку і на дахи, бо от цього разу всі шатрові дахи фактично були зірвані. Ліквідуємо наслідки, спілкуємося з людьми. Разом з нами їдуть туди Червоний Хрест і „World Central Kitchen”, які одразу готують їжу і теплий одяг для людей, які постраждали. «Швидкі допомоги» і так далі. От почався дощ, а наші служби працюють і далі і допомагають людям прикривати всі ці будинки.
Андрій Куликов: І в Києві, і в інших містах, які постійно під прицілом російських агресорів, доводилось спостерігати, що люди намагаються знайти найбезпечніші місцевості, щоби бодай якось вберігатися під час навальних атак. Якою мірою є внутрішня міграція в Миколаєві?
Олександр Сенкевич: Після того як росіяни відступили,
Херсон було звільнено, дещо змінилась ситуація в Миколаєві. Раніше завжди в нас був Корабельний район, котрий найближче до Херсона, найнебезпечнішим. Найбільша кількість обстрілів, руйнувань — саме в тому районі. Дві школи там зруйновані вщент, багато соціальних об’єктів, будинок культури не підлягає відновленню… І велика частина людей з Корабельного району переселилась до центру Миколаєва.
Зараз «Шахеди» облітають місто з різних боків, і якогось конкретного місця найбільшої небезпеки немає. Чи ракета — влітає згори в будь-яке місце на території міста. Тому сьогодні в місті немає найбільш небезпечних чи найбільш безпечних місць.
Є один такий мікрорайон у нас, у якому дуже високо проходять грунтові води, і там немає можливості побудувати велику кількість сховищ. То можна сказати, що цей район можна вважати найбільш небезпечним. Але в середньому, так би мовити, усі райони в нас сьогодні обстрілюються однаково.
Андрій Куликов: Коли я вранці йшов з залізничного вокзалу в Миколаєві на автовокзал, щоби їхати до Баштанки, звернув увагу на кілька так званих «мобільних» бомбосховищ на зупинках громадського транспорту.
Олександр Сенкевич: Такі укриття є не всюди.
Ми їх розставили в місцях найбільшої концентрації пасажиропотоку. Вони потужні — 40 сантиметрів бетону. Ми почали розставляти їх по місту після одного з ранкових прильотів. Зазвичай нас обстрілювали вночі, а цей обстріл був близько 7 ранку, вже багато людей були на вулиці. Приліт був касетного снаряду — загинули більше десяти людей на зупинці, а також людина, яка з собачкою переходила на світлофорі… І ми вирішили, що будемо обладнувати зупинки такими укриттями, особливо багатолюдні. Це не дешево, тому постійно доводиться думати — що краще зробити: обладнати сховище в школі чи в садочку чи встановити ще одне укриття на зупинці. Робимо і те, і те.
Андрій Куликов: Буваючи в містах, на які росіяни постійно здійснюють атаки, в містах не так далеких від лінії фронту, від кордону, я бачив габіони, доти, і навіть у Києві подекуди досі можна побачити протитанкові їжаки. Чому немає протитанкових їжаків у Миколаєві?
Олександр Сенкевич: Усі «їжаки», якими було заставлене місто, передані в Херсон і на територію деяких оборонних споруд між Миколаєвом та Херсоном. Усі бетонні засоби були зібрані і відвезені туди,
куди нам вказали Збройні сили України. Миколаїв з першого дня включився в будівництво фортифікацій. Ми нічого не винаходили, а просто те, що робили 2014 року, поновили, побудували, встановили. Активніше включилися підприємства — ці протитанкові їжаки робили.
Ось дуже цікава історія: частину рейок ми отримали від нашого підприємства «Миколаївелектротранс», а частину — від Укрзалізниці. І от минулого року Укрзалізниця попросила нас повернути рейки їм на підприємства, що неможливо — адже, по-перше, ці рейки порізані на «їжаки», а, по-друге, «Їжаки» поїхали на фронт.
Сьогодні миколаївці не так відчувають війну, коли нас не бомблять. І вже їм потрібні інші заходи — якісь парки треба облаштовувати. Є з чим конкурувати: в Харкові висаджують квітники, а в Миколаєві їх немає. Ну, в Миколаєві і бюджет уп’ятеро менший, тому ми не маємо такої можливості. І нам цим дорікають. Це означає, що не все так і погано.
Андрій Куликов: А хто дорікає?
Олександр Сенкевич: Містяни. Кажуть: «Не треба парки, треба квітники. От у Харкові роблять, а вони ж — прифронтове місто. Значить,
і в нас можна це робити».
Але, з іншого боку, всі розуміють, що в нас сьогодні найбільша проблема — відсутність питної води. 12 квітня 2022 року в нас зникло централізоване постачання питної води. І досьогодні його немає. Ми стукалися в усі можливі двері, президент включився в цей процес, підключився Кабмін, і зараз будуємо новий водопровід, маємо модернізувати очисні споруди, щоби більше ніж через три роки повернути місту питну воду. Сподіваємось, що восени приймемо несолону воду. Бо сьогодні вода солона.
Андрій Куликов: Коли вже мова зайшла про воду, я пригадав, що в Миколаєві колись робили пиво, яке в тодішньому ще Радянському Союзі вважалося цілком змагальноспроможним з найкращими сортами. То як брак питної води позначився на роботі пивного заводу та інших підприємств харчової і колохарчової промисловості?
Олександр Сенкевич: І пивзавод, і місцевий виробник безалкогольних напоїв і соків використовують свої джерела підземних вод, свої очисні споруди. Вони не використовують поверхневу воду для виробництва. Вони відновили виробництво. Але два місяці тому одна з ракет влетіла в саме серце пивзаводу,
там загинули люди…
Усе харчове виробництво має свої локальні очисні споруди. У Миколаєві встановлено 265 точок видачі очищеної води. Ці точки ми встановлюємо за допомоги наших партнерів, у першу чергу — уряду Данії. Така точка використовує осмотичні системи очищення води, що тече в трубах, або встановлюється на підземних джерелах.
У миколаївців — щоденна рутина: як у давні часи щодня йдуть по воду. Зранку беруть дві п’ятилітрові чи більші пляшки для води і йдуть на точку забору води і несуть її додому. Особливо важко це робити людям поважного віку в будинках, де немає ліфтів — у п’ятиповерхівках. Загалом, якщо вже сприймати з гумором, це має всіх миколаївців зробити сильнішими
Андрій Куликов: А, може, когось навчить допомагати сусідам.
Олександр Сенкевич: Це правда. Це з першого дня війни, коли я почав виходити в ефіри і спілкуватися з містянами, це була головна теза — ви можете або допомогти армії, або допомогти своїм сусідам. Допомогти тим, хто не може вийти по їжу, або тим, кого залишили молоді, які злякались і поїхали з міста, а залишили своїх батьків, дідусів.
Після того, як зникла вода, це був заклик номер один — допоможіть тим, кому потрібна ваша допомога. Берете воду — принесіть сусідам також.
Андрій Куликов: Як можна зараз схарактеризувати загальний стан економіки Миколаєва — відновлення, нарощування, щось інше?
Олександр Сенкевич: Я думаю, що Миколаїв сьогодні лише втрачає. Ми відновлюємо мікро- і малий бізнес, але це не є головною складовою бюджету Миколаєва. Ми втратили велику кількість ПДФО. Важливо зазначити, що Миколаїв до повномасштабного вторгнення отримував отримував велику кількість ПДФО від військовослужбовців. Велика кількість військових частин знаходилась у місті. Нині вони пішли, як кажуть, вперед. Ми отримували приблизно 26% з ПДФО військовослужбовців. Тепер в місцевих громад забрали весь ПДФО. У нас забрали і те, що дали під час повномасштабного вторгнення, і те, що було до цього. Великі підприємства закрились. Найбільше підприємство, на якому працювали 12 тисяч людей, закрилось. Багато підприємств евакуювались у ті частини України, де було менше обстрілів, тому що 2022 рік у нас пройшов із щоденними обстрілами,
з кількістю ракет від 2 до 42 — це був наш рекорд. Це був день, коли загинув Олексій Вадатурський.
І порт, який заблокували. Росіяни заблокували порт біля Кінбурнської коси, і наш порт неоперабельний, він просто зачинений. Це все вплинуло таким чином, що сьогодні для того, щоб нам задовольнити свої базові потреби — зарплату, комуналку в соціальній сфері — потрібна субвенція. І держава нам виділяє субвенцію на те, щоби ми виживали. Про квітники чи будівництво доріг чи тротуарів не йдеться. Є якісь гроші — копійки, які ми виділяємо на усування аварійності в цьому напрямку, але ми не можемо собі дозволити сьогодні будівництво нових доріг і тротуарів, ані висаджування якихось парків чи скверів.
Андрій Куликов: Останнє запитання — більше політичне. Зараз, коли пожвавлюються розмови про можливе припинення вогню, так само пожвавлюються розмови про майбутні вибори. Як Ви бачите можливу послідовність проведення виборів — за умови, що це буде безпечно. Можливо, доцільно починати з місцевих виборів? Адже змінився склад населення багатьох громад.
Олександр Сенкевич: Треба згадати,
що останні вибори до місцевих рад відбулись у нас в жовтні 2020 року. Це означає, що в жовтні 2025 повинні були відбутися чергові вибори до місцевих рад, тобто — міських голів і місцевих рад. І в принципі ми до цього готувалися і були готові, хоча показати роботу на 100% не могли, бо велику кількість тих планів чи проєктів, які ми анонсували під час виборів, неможливо було реалізувати через війну.
У будь-якому разі, миколаївці, як і мешканці інших громад, могли подивитися як діяла місцева влада під час воєнних дій і могли зробити висновки. З іншого боку, багато людей, які сьогодні на фронті і мають свої політичні амбіції, повернуться і захочуть отримати можливість зайти депутатами до місцевих рад — поки що не мають такої можливості.
На мою думку, після закінчення війни — активної фази — чи припинення воєнного стану відбудуться за 90 днів вибори президента, бо це логічно для курсу держави. А за 90 днів після виборів президента будуть обиратися Верховна Рада і місцеві ради. Ці вибори об’єднають, по-перше, щоби зекономити гроші; а, по-друге, щоби сформувати коаліції на рівні держава-місцева влада, які будуть відповідати політичному ландшафту того часу.
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
- за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
- ставши нашими патронами на Patreon
- PayPal: vokyluk@ukr.net