“Я народився солдатом”. Як прикордонник з Колумбії захищає Україну

Військовослужбовець 2 Інтернаціонального легіону оборони України Едвін з позивним “Танос” – професійний військовий. У нього за спиною десятирічний досвід служби в Колумбії. Едвін був прикордонником, брав участь у боротьбі проти місцевого кримінального угруповання, потрапляв у бойові зіткнення. Нагороджений медаллю “За боротьбу Колумбії” та “Шпагою свободи”. Але після початку повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну коли побачив новини, без роздумів прийняв рішення звільнитися зі служби та приїхати, щоби допомогти українцям.

Його історію розповів Інтернаціональний легіон.

“Мої родичі жахнулися, коли дізналися про це, тому що війна в Україні набагато страшніша, ніж те, з чим я стикався у Колумбії. Вони й досі час від часу просять мене повернутися, але в мене є віра, що я ще можу допомогти Україні. Я був у Києві, в Тернополі. Це прекрасні чисті міста. Там усе організовано. Мені там сподобалося”, – сказав Едвін.

Чоловік вступив до Інтернаціонального легіону оборони України в березні 2024 року. Він воював у Серебрянському лісі та на Покровському напрямку.

“Найважче під час операцій – це контролювати себе як особистість та контролювати свої страхи. В армії Колумбії нам казали, що страх – у наших головах. Я завжди намагався контролювати голову. А також я вірю в Бога і впевнений, що він мене захищає. Коли місія завершується, я намагаюся забути все, що там було, і сфокусуватися на теперішньому та готуватися до наступної операції”, – поділився боєць.

Попри непростий досвід, Едвін зберіг людське, шляхетне ставлення до бійців, зокрема й до ворога. Та все ж у тому, що стосується росіян, є нюанс:

“Я поважаю будь-яку людину, що взяла до рук зброю, адже для цього треба мати силу волі. Але росіян я не поважаю як людей за те, що вони роблять в Україні. Найбільше мені подобається в українцях те, що люди захищають свою країну від щирого серця. Коли в мене не буде запалу (внутрішнього вогню в серці), – я перестану воювати. Я поважаю бійців усіх національностей, які долучилися до Легіону”, – сказав він.

Едвін любить свою справу, і військова служба – це його тверезий, зважений вибір. Стиль життя, який дає натхнення робити неймовірні речі.

Я народився солдатом. Коли в Україні закінчиться війна – я шукатиму інше місце, де зможу бути солдатом

Багато разів легіонер погоджувався на участь у складних місіях і повертався переможцем. Попри це, він дуже обережний із порадами для інших легіонерів чи добровольців, які мають намір вступити до війська.

“Кожна людина живе, відштовхуючись від свого характеру та сили волі. Це особисті рішення кожного. Що стосується молодих хлопців, які збираються долучитися до Збройних сил України, то, я думаю, наразі підходящий момент, щоб показати Україні як землі, що ти готовий її боронити. На війні насамперед важлива дисципліна. Ти маєш повністю розуміти, що ти вже не цивільна особа, а військовий. Необхідно любити ту справу, якою займаєшся. Тут ти не можеш просто взяти і звільнитися. Бійцю необхідно повністю зосередитися на своєму військовому житті”, – впевнений Танос.

Під час бойових місій Таносу доводилося брати участь у рятувальних операціях, проводити медичну евакуацію побратимів. Військове братерство має для нього особливе значення:

“Мої побратими – це щось більше,

ніж просто колеги по роботі. Коли ви разом знаходитеся в бліндажі, ти ділишся з ними своїм страхом, а вони з тобою. Ти на них розраховуєш, а вони розраховують на тебе. В окопі ми стаємо однією родиною. Коли ти виходиш на місію, то побратим для тебе не просто колега чи друг. Він стає для тебе членом сім’ї”, – розповів військовослужбовець.

Звісно, участь у бойових діях, а тим більше – в іншій країні, це не легка туристична прогулянка. Бойові операції завжди пов’язані із серйозними фізичними навантаженнями. Іноді такі обставини навіть стають частиною фольклору військової субкультури.

“У нас є фраза “Носиш, як віслюк, а живеш, як король”, – каже легіонер. Під цим афоризмом він має на увазі, що різне військове майно, передусім зброю та боєприпаси, важко носити. Зате потім, із добрим боєзапасом, боєць має чим воювати і краще почувається під час бою, коли немає такої гострої потреби економити набої чи гранати. – Якщо мені скажуть нести 20 гранат – то я понесу. Якщо буде наказ нести ящик з патронами – то я буду це робити, адже я солдат”.

Більшість колумбійців та українців поділяють родинні цінності:

повага до батьків та звички оберігати їх за будь-яких обставин.

Коли виходжу з місії, я телефоную своїй мамі і прошу, аби вона мене благословила, а також розмовляю з нею. Це для того, щоб у неї пройшли страхи, і вона знала, що я вийшов з місії.

Едвіну, як нікому, відомо, наскільки велике значення в умовах бойових дій має мужність, професіоналізм та мотивація кожної людини у підрозділі. Для нього самого легіон – це значно більше, ніж просто колектив, а бути солдатом – більше, ніж просто професія.

Рішення щодо приєднання до Легіону – це особисте рішення кожного. Сюди їдуть багато людей з різних мотивів, і коли приїжджають, зустрічаються з реаліями війни – вони наповнюються страхом. На мою думку, краще мати у Легіоні 20 людей, які будуть виходити на місії та воювати, ніж 60, що будуть просто заважати.

У лавах Інтернаціональних легіонів оборони України воюють проти російських загарбників найхоробріші люди із понад 75 країн світу. Вони прибули з різних куточків планети, щоби своєю зброєю та хоробрістю зупинити всесвітнє зло ХХІ століття. Вони – легіонери вільного світу. І Танос – один з кращих серед них. Стриманий на словах, але вибуховий у справі. Тому що він народився солдатом. Тому що любить справу, якою займається, і вірить в неї. А після складних місій та жорстоких боїв завжди знаходить час подзвонити і заспокоїти маму.

Дізнатися більше про Інтернаціональні легіони оборони України можна за посиланням.

Читайте також: “Я буду вірний Україні до кінця”, – партизан Владислав Овчаренко про полон і боротьбу за Луганськ.