Писанкар і боєць 10 бригади Олег Кіращук з Коломиї — про магію писанки, сім'ю та війну

Боєць був часником АТО/ООС спочатку як доброволець "Правому секторі", а згодом — у складі 128 бригади. Воював у Попасній, під Дебальцевим, у Вуглегірську. Був поранений.
Як творить на фронті, чому не вважає себе героєм, про сім'ю, сакральність та символи писанкарства Олег Кіращук розповів Суспільному.
Далі — пряма мова.
Творчість на війні
На фронті не часто приходять ідеї для писанок, бо тут немає можливості творчо думати, немає натхнення. Я повторюю те, що колись писав. Лише одну писанку створив трохи нову для мене.
У перший рік повномасштабного вторгнення я навіть не думав про писанки — то було складно. Але побратими попросили хоч якусь писаночку на пам'ять. То я почав з простеньких орнаментів. А далі вийшов на вищий рівень, звичайно, не на довоєнний — у таких умовах складно написати таку писанку, як писав у мирний час вдома. Але доволі непогано виходить — хлопцям подобається.
Зараз маю трошки спартанські умови попри те, що не перебуваю безпосередньо на передовій — за кілька десятків кілометрів від фронту. Я вже не того віку — мене не дуже хочуть на лінії зіткнення.

Олег Кіращук.

Олег Кіращук

Відповідно, з'явилося трошки більше часу. Хоча я тут зайнятий роботою: на варту треба заступити, на чергування. З'явилося трошки більше часу, і десь одна-дві годинки випадає, щоб писати писанки.
Зазвичай моя дружина Оля готує пакуночок з фарбами та яйцями для писанки. І його вкладають до посилки з дронами, які час від часу купує моя сім'я для нашої частини. І волонтери привозять сюди.
Коли я маю час, пишу. Хлопці мені виділили тут місце. Тісно, звичайно, не так, як вдома. Вдома в таких умовах я б не писав. У мене мала бути тиша в кімнаті, я повинен був виспатися. А тут після того, як добу не спав чи поспав кілька годин, пишу писанки. Хоч дуже складно, але нема чого вибирати.

Під час АТО/ООС Олег Кіращук служив у 128 бригаді. Facebook/Олег Кіращук

Ми їх продаємо, щоб купити дрони. Позаминулого року одну писанку на гусячому яйці продали за 80 тисяч гривень. У Коломиї на аукціоні писанку на курячому яйці за 18 тисяч купили. У Чикаго в Українському національному музеї продали мою писанку на страусовому яйці за 2 тисячі 500 доларів.
"Добровольці вже закінчилися"
Я зараз читаю про ухилянтів, а на початку великої війни — то була абсолютно протилежна історія.
Те, що буде вторгнення, я розумів за кілька місяців до того, а вже впевнився у цьому десь за добу. Мене викликали у військкомат на 24 лютого.

Писанка з ангелом Олега Кіращука.

Олег Кіращук

Коли я прийшов туди, зустрів багато знайомих атовців. Ми сміялися, обіймалися, бо давно не бачилися. Розумію, на нас було дико дивитися — хлопці їдуть вмирати, а їм весело. Зараз такого, я розумію, немає — добровольці вже закінчилися.
Наступного дня ми виїхали на північ України. Все вийшло зовсім інакше, ніж я собі уявляв. Думав, що відразу потраплю у важкі бої, а насправді десь тижнів зо два був у резерві. Хвилювався, що мої друзі воюють, а мене там тримають.
Згодом мене взяли в артилерію, оскільки за військовим квитком у мене дві спеціальності: артилерист і вогнеметник. Я — піхотинець, а на піхоту вже були всі місця зайняті.
В артилерії подивилися, що мій вік вже не такий, щоб снаряди носити, і зараз доручають не надто важку фізичну роботу. Понад рік тому мене ще брали на лінію зіткнення, а далі сказали: "Петрович, ваша війна на цьому закінчилася". Вік не той, бігати не можу. Я тут зараз називаю себе "підсобником" — допомагаю нашим хлопцям.
Про можливість демобілізуватися
Ні, ні, ні — категорично ні. Звичайно, я розумію, що не встигаю за молодими. Але мені приємно, що я можу хлопцям допомогти.

Олег Кіращук.

Олег Кіращук

"Я був певен, що за два-три тижні мене вже не буде. Така армада суне"
Я дуже цим переймаюся і журналістам та знайомим повторюю, щоб з мене героя не робили. Коли був в АТО, тоді вдалося трохи повоювати.
Так, творчим людям у рази важче на фронті, але ми максимально робимо, що можемо. Під час АТО війна була не такою інтенсивною, хоча в Дебальцевому було важко. Але обстрілів таких інтенсивних не було, як зараз.

Олег Кіращук. Facebook/Олег Кіращук

На початку повномасштабного вторгнення я був певен, що за два-три тижні мене вже не буде. Така армада суне. Відтоді я не будую плани надовго. Живу сьогоднішнім днем.
Аж не віриться, що три роки повномасштабної війни минуло. Я за своє життя встиг багато, гарно прожив завдяки дітям, дружині, знайомим. Дерева посадив, сина і доньку виростив, побудував їм житло. Багато виставок було, трохи побачили світу з дружиною.
Про магію писанок
Мої писанки — порожні всередині. Тому не можна казати, що вони мають магічну силу. Для цього вони мають мати білок і жовток.
Колись вважали, що писанки можуть мати магічну силу лише за умови, що її написала жінка, яка дотримувалася певних ритуалів. Щоб заварити фарбу, треба було набрати воду з річки. Коли жінка йшла додому, не мала права вітатися ні з ким чи ставати до бесіди. Фарби робилися з природних барвників. Жінка писала писанки при щільно зачинених вікнах. Ніхто чужий не мав права зайти до хати.
Коли з печі виймали паски, натомість ставили керамічну тарілку з писанками, вкритими воском. Віск починав плавитися, писанки виймали, стирали віск, а ганчірку ховали до наступного року, щоб нею розпалити знову вогонь у печі. Тобто з покоління в покоління передавалася певна енергетика через цю ганчірку.
Це я прочитав у творі Володимира Шухевича "Гуцульщина". Коли читаю про давнє писанкарство, це мене надихає до творчості, відчуваю себе в тих давніх часах.

Олег Кіращук.

Facebook/Олег Кіращук

Про символіку писанок
Символи — це наше народне надбання. Я не можу їх придумувати. А от орнаменти інколи створюю свої, нові. Хоча більшість з них — на основі народних візерунків.
Наконечник стріл
У квітні 2025 року передав до Музею писанкового розпису писанку з символом "наконечник стріл". Її писав за 30 кілометрів від лінії фронту.
Цей орнамент — єдиний з усіх символів, які я бачив на давніх писанках у наших етнографів, що стосувався зброї, яка може вбивати. Завжди символи на українських писанках були про добре: прохання до Бога про гарну погоду, здоров'я, достаток.

Писанка Олега Кіращука з наконечником стріл . Олег Кіращук

Коли зображали цей символ, це означало, що в Бога просили або вдалого полювання, або перемоги над ворогами. Я зобразив те, чого ми всі бажаємо.
Я просто відобразив, який у давнину мав вигляд на писанці наконечник для стріл. Лише додав кілька авторських штрихів.
Ангел
У Дебальцевому я зі собою мав блокнотик, в якому робив замальовки. У ньому намалював ангела. Той блокнотик залишився в бліндажі, коли ми відходили, але ангела я запам'ятав. І згодом по пам'яті намалював на писанці.
Олень
Про оленя є різні версії. Наші предки вірили, що олень тягне за собою сонце небосхилом. Також вважали, що він вказує правильний шлях у житті, до Бога чи до успіху.

Олег Кіращук з писанкою,

яка очолювала парад писанок на День Незалежності. Олег Кіращук

У 2011 році в мене виникла цікава ідея щодо розмітки писанки з оленем. У 2012 я написав кілька писанок з ним. Одну з них визнали найкращою на обласному конкурсі. З неї художник Ярема Стецик з командою створили велетенську копію. Її експонували у центрі Франківська, а у 2013 році вона очолила парад писанок до Дня Незалежності в Києві.
10 гірсько-штурмова бригада оголосила передвеликодній аукціон з лотом — реплікою цієї писанки, яку Олег Кіращук написав на фронті.

10 гірсько-штурмова бригада оголосила аукціон з писанкою від Олега Кіращука. Facebook/Фонд підтримки гірсько-штурмової бригади "Едельвейс"

Птах
Щодо птахів — вони різного кольору і мають багато видів, тому є великий простір для творчої фантазії. До слова, є така легенда, що у давнину птахи не мали забарвлення різних кольорів як зараз. І один ангел вирішив їх розфарбувати. Він помалював усіх птахів. Але для сороки залишилися тільки чорний і білий кольори. Відтоді вона літає і скрегоче — жаліється, що її обділили.
А ще птахи несуть яйця. Наших предків вражало, що з мертвого яйця народжується живе пташеня. Яєчний жовток нагадує сонце. Тому й почали зображати символи на яйцях. Яйце наші предки обожнювали, сакралізували. Це був тотем такий.
Легенда про Рахманський Великдень
Також люблю зображати легенди на писанках. Насправді їх у мене не так і багато. Наприклад, є цікава легенда про Рахманський Великдень. Її описує Володимир Шухевич у праці "Гуцульщина".
Згідно з легендою гуцули кидали в річку яєчну шкаралупу, яка залишилася після випікання паски. Через чотири тижні ця шкаралупа мала припливти у відлюдне місце, де живуть рахмани, які увесь рік моляться за нас. Тоді рахмани розуміли, що ми відзначили наш Великдень, а тому починали святкувати свій Рахманський Великдень.
Я зобразив на писанці з одного боку гуцульську пару, яка прийшла до гірського потоку, щоб кинути в річку шкаралупу. Також намалював, як її несе течія попри казкових звірів і густих лісів. Далі ріка приводить до рахманів, які щойно помітили ту яєчну шкаралупу.

Писанка "Рахманський Великдень" Олега Кіращука.

Олег Кіращук

"Це — найвища оцінка моєї роботи"
Я маю знайомого власника художньої галереї в Європі. Його дружина написала мені лист, що їхня 15-річна племінниця важко хвора, і попросила написати для дівчинки писанку.
Я подумав: напишу геометричну, вона побавиться день-другий, їй стане нецікаво. І я створив писанку-мальованку: старенька українська хата під солом'яною стріхою, біля неї — діжки з медом. Одну діжку вкрав ведмідь і втікає. За ним женеться рій бджіл, а він відмахується хворостиною. Така гумористична сценка.

Писанка Олега Кіращука. Олег Кіращук

Надіслав писанку у Люксембург. Приблизно за пів року мої друзі написали, що племінниця померла. Коли її поховали й розбирали ліжко, знайшли змотаний у клубок рушник. Почали розмотувати, а там — моя писанка. Дівчинка пів року лежала і роздивлялася цю писанку, тримала її біля себе. Це — найвища оцінка моєї роботи.
"У мене сім'я — на першому плані"
У мене сім'я — на першому плані. Все інше — на другому. Мені дуже пощастило з дружиною Олею. Ми багато років разом. Виховали сина й доньку. Дружина завжди казала: "Я в тебе вірю, в тебе все вийде". Це окриляло мене, і я готовий був "землю орати".
Звичайно, дружина не хотіла, щоб я йшов воювати. Я сказав, що є два варіанти: або я йду зі сваркою, або йду по-доброму, спокійно. Дружина плакала, але зібрала мені рюкзак.
Як тоді, так і зараз вона допомагає. Ну і треба вдома господарство тримати. Я приємно вражений, що вона навчилася сама почистити каналізацію, поремонтувати кран чи лампочку вкрутити. І ніколи не жаліється.

Олег Кіращук з дружиною Ольгою.

Олег Кіращук

Оля робить гердани, розробляє свої схеми. Першу ми разом робили — до сьогодні вона популярна. Я дуже переймався, що мені доведеться постійно допомагати. А ні — решту схем вона створювала самотужки. Оля — талановита, її роботи — чудові.
Син — програміст. За все життя написав дві писанки. Першу — коли я поїхав на Майдан. Син просив Бога, аби я вернувся живий, щоб все було добре. Він тоді ще малим був.
Потім ще одну писанку створив. Ми її виставили в соцмережі, і одна жіночка написала, що хоче купити. Я їй написав, що то малювала маленька дитина не надто якісно. Вона відповіла: "Боже, це — прекрасно. Мала дитина зробила, то нехай відчує, що зробила гарну річ". Вона купила ту писанку, і син тішився дуже. Але з того часу він не написав жодної писанки.

Олег Кіращук вдома. Facebook/Олег Кіращук

Зараз син допомагає війську і, зокрема, нашому підрозділу — дрони, рації. Ось недавно надіслав багато технічно покращених рацій. Він переймається, щоб тато з побратимами був забезпечений всім, чим треба.
Про відпочинок
Коли дружина говорила про відпочинок, я відразу починав проситися: я залишуся вдома, а ви їдьте. Тим паче у нас — собаки, кури, городи. І ми хати будували дітям.
Я люблю в гори ходити. Але там є "обов'язкова процедура". Спочатку до мене додому приїжджають друзі, вмовляють мене (бо я часу не маю ніколи), садять в машину, везуть у Карпати. І коли ми виходимо на вершину, я тішуся. Друзям кажу: "Який я щасливий, що ви мене взяли". За якийсь рік-два все повторюється — друзі знову мене вмовляють поїхати в гори.

Олег та Ольга Кіращуки.

Олег Кіращук

Коли я приїжджав у відпустку з війська, дуже хотів у ліс піти — від моєї хати через річку кілометрів зо п'ять. То я настільки зайнятий був домашніми справами, що пішов туди вночі.
Про славу
Коли про мене кажуть, що я відомий, то сміюся і говорю, що я відомий на своїй вулиці.
Якось я був на фотосесії у краєзнавчому музеї у Франківську. У мене "виросли крила", повірив, що я — такий геніальний, що слів нема. І почув, що поверхом вище — виставка писанок викладачок Прикарпатського університету. Думаю: піду гляну, що вони пишуть. Тільки на поріг зайшов, зрозумів, що я — ніхто. Мені стало дуже соромно.
Відтоді я розумію, що дуже негарно задаватися, що завжди знайдеться людина, яка краще за тебе робить. Для визнання є інші люди, які зможуть оцінити твою роботу.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram. Завжди цікаві новини!