Чи можна врятувати "безхоз"? Дві маріупольські історії про квартири та людей

Житло на окупованих територіях України росіяни перетворили на засіб шантажу, інструмент тиску на власників та спосіб збагачення для колаборантів. Розібратися, що саме відбувається з майном українців, які залишили зону окупації, непросто. Люди не хочуть говорити про це, бажають уникнути публічності, щоб не наробити собі гірше, бо сподіваються, якщо не зараз, то потім, коли закінчиться війна, повернутися на окуповані Росією території і таки врятувати свої квартири та будинки.

Texty.org розповіли дві історії про власників квартир, що вціліли, у Маріуполі. Ці історії допоможуть вам розібратися, що відбувається із житлом в окупації і на якому етапі його можна ще врятувати.

Роман та його 3-кімнатна квартираРоман Амелякін погодився відкрито розповісти про долю свого майна в захопленому росіянами Маріуполі лише тому, що вирішив не боротися за нього і викинув ключі.

В 3-кімнатній квартирі 5-поверхового будинку недалеко від центру Маріуполя Роман Амелякін прожив все своє життя. Спочатку це була квартира його батьків, пізніше батько переїхав жити в приватний будинок, а в квартирі оселилася вже родина самого Романа.

Вони з дружиною не мали достатньо грошей, щоб найняти бригаду і швидко зробити ремонт, тому багато чого робили власними руками. Друзі допомогли розробити дизайн-проєкт, а потім Роман та Галина самі до глибокої ночі тягнули нову проводку, клеїли шпалери, а вранці йшли на роботу. Отак спільними зусиллями поступово квартира перетворювалась на місце, де хотілося жити.

Ранок 24 лютого 2022 року Роман з родиною зустрів саме в цій квартирі.

«Я звичайно, розумів, що насувається війна. Проте я був переконаний, що вона буде такою, як і в 2014-му, що Маріуполь є фортеця, тому не збирався виїжджати з міста. Ми з дружиною дуже легковажно поставилися до ситуації. Не запаслися продуктами, водою, і єдине, що зробили — наповнили каністри та бак машини пальним», - розповідає Роман.

Тож коли місто почали обстрілювати, Роман сів за кермо, поїхав до гуманітарного хабу «Халабуда» і включився в роботу.

5 березня він забрав до себе батька, родина зібрала речі і готувалася виїжджати з міста, бо оголосили, що буде евакуація. Проте замість припинення вогню для евакуації росіяни обстріляли пункти збору,

обстріляли евакуаційні автобуси.

15 березня Амелякіни ухвалили рішення виїжджати з міста самотужки. Він, дружина, діти, батько та сусідка по квартирі влізли в авто і поїхали спочатку на Бердянськ, а далі — на Запоріжжя.

В цей час район площі Свободи росіяни обстрілювали неймовірно, там точилися вуличні бої. Багатоповерхівки палали.

В будинок Романа було декілька влучань ракет, але в сусідні під’їзди. Від ударної хвилі двері в квартиру перекосило і вони не відчинялися, але квартира збереглася.

Коли у місті відновився зв’язок, Роман спробував зв’язатися зі своїм знайомим, який залишився у Маріуполі, і попросив його піти подивитися на квартиру. Потрапити всередину знайомий не зміг через перекошені двері. Тож Роман зміг перевести йому на картку гроші, щоб приятель замінив замок і полагодив двері.

В квартирі все було на місці. Брудно, деякі речі попадали від ударної хвилі, але в порівнянні з тим, що було у інших, — це можна було сказати, повний порядок.

Через декілька місяців у Маріуполь вирішила повернутися сусідка Романа Амелякіна. Та сама, яку він врятував і вивіз із палаючого міста.

Перше, що зробила ця жінка, коли приїхала в окупований росіянами Маріуполь, — пішла і донесла російським спецслужбам на Романа — на свого сусіда, який зростав на її очах, вчився в одному класі з її сином і врешті-решт врятував їй життя.

«Так забавно, її син, мій однокласник, давно вже жив у Москві, звісно ми не спілкувалися. Але коли я вивіз його матір, він став писати мені, що буде вдячний все життя, що він мій боржник і все в цьому дусі. А потім його мама так вчинила», - розповідає Роман.

Роман Амелякін був дуже гарною кандидатурою для доносів. Колишній військовослужбовець ЗСУ, український активіст, депутат Маріупольської міської ради — одним словом, ідеальний ворог.

Тож після доносу до нього у квартиру прийшли с обшуком російські ФСБшники. Можливо, шукали «Майн Кампф» Гітлера або портрет Степана Бандери, проте ні того, ні іншого Амелякіни вдома не мали. А те, що могло б засвідчити зв’язок Романа з ЗСУ, історичні книги і будь-що, пов’язане з Україною, Роман Амелякін виніс із дому напередодні від’їзду і закопав.

Але замість «українського компромату» ФСБшники знайшли колекцію радянських машинок і іграшкової військової техніки часів Другої світової війни.

Досить ідеологічно правильно з точки зору росіян.

Тож зачепитися окупантам не було за що, і вони просто забрали те, що їм сподобалося — телевізор, пральну машинку, іншу техніку. Ну а після того, як вони залишили квартиру разом із цінними речами, до мародерства долучилися і сусіди. Двір потім довго ще гудів, обговорював вчинок сусідки, яка привела російських спецслужбовців до квартири того, хто врятував її життя.

Після цього в квартиру заселилися російські будівельники, які приїхали відбудовувати Маріуполь.

«Я хотів через певний час попросити свого знайомого, який мені двері ремонтував, щоб той пішов ще раз подивився, хто зараз мешкає в квартирі, а потім подумав, що раз вже квартирою цікавилися ФСБшники, то можливо, знайомому це буде небезпечно», — пояснює Роман.

У 2023 році раптом до нього подзвонила людина з окупованого Маріуполя, яку він близько не знав, ніколи не товаришував — знайомий та й все. І він запропонував оборудку. Роман має продати йому квартиру за російськими законами, а якщо буде деокупація Маріуполя, то Амелякін зобов’яжеться повернути гроші,

отримані за квартиру.

«Я відмовився. По-перше, я не довіряв цій людині. А по-друге, у 2023-му ми всі чекали на контрнаступ, вірили у швидку де окупацію нашого міста. Я хотів повертатися, тому і відмовив».

Зараз Роман Амелякін в повернення Маріуполя не вірить. Тому він вирішив закрити цей гештальт. Одного дня він просто викинув ключі від своєї квартири.

«Насправді, це було непросто. Але я подумав, що нічого не можу зробити з цією ситуацією. Не можу поїхати в Маріуполь, не можу повпливати на ситуацію, переоформити, продати квартиру — нічого я не можу. Поки Маріуполь окупований, у мене немає квартири. Все, той етап життя в минулому. Буде деокупований Маріуполь, я квартиру поверну, але судячи з того, яка ситуація на фронті, скоріш за все, мені розраховувати нема на що. Я і на компенсацію не дуже сподіваюсь, бо очевидно, що у держави немає грошей на всіх нас. Може хоча б якусь пільгову доступну іпотеку для таких, як ми, придумають. Інших сподівань не маю».

Роман Амелякін принципово не дивиться на списки так званих «безхазяйних квартир», які регулярно оголошують окупанти.

А от Вікторія К. розповіла, що для неї побачити свою квартиру в тому списку було справжнім шоком. Вона дуже не хотіла говорити про це, побоюючись, що публікація будь-якої інформації в ЗМІ може нашкодити їй владнати проблему. Тому ми змінили не тільки ім’я жінки, а і деякі деталі її історії.

Вікторія К. і її двокімнатна квартираВікторія придбала квартиру в 2011 році, коли у неї народилася дитина. Квартира – в Приморському районі, невеличка, але там був хороший ремонт і головне – вона вціліла. Під час ракетного обстрілу обвалився балкон, від вибухів повилітали всі вікна, але стіни вціліли.

Блокаду родина перебувала у місті. В кінці березня виїхали через Крим до Європи. Зараз оселилися у Німеччині. Мати жінки категорично відмовилася виїжджати з Маріуполя разом з усіма, сказала, залишиться вдома і буде доглядати за квартирами — своєї і доньки.

Мати Вікторії наводила в квартирі лад, сплачувала комуналку, коли почали приходити квитанції. Вікторія дуже сподівалася, що це буде підставою для окупантів не чіпати порожню квартиру. Але під час чергового обстеження хтось із сусідів повідомив комісію,

що власники - за кордоном. І квартиру внесли до безхазяйних.

Отут і починається історія про порятунок квадратних метрів.

«Я звернулася до російського консульства і оформила консульське доручення на свою матір, щоб вона могла виступати від мого імені. Заплатила чималенькі гроші – 148 євро, плюс витрати, щоб доїхати до консульства, плюс гроші на перевізника, який погодився передати документи в Маріуполь. Все це разом мені обійшлося більше 500 євро.

Мати отримала доручення, пішла з ними до адміністрації, а її не прийняли. Сказали, що тільки особисто я маю приїхати і написати заяву, щоб квартиру вивели із безхозу. Я приїхати не можу — мене не пропустили у Шереметьєво. Не пояснювали, що саме їм не сподобалося. Ну хоча б штамп про заборону на в’їзд в паспорт не поставили, може колись спробую вдруге проїхати. Але що робити з квартирою, було абсолютно не зрозуміло», — каже Вікторія.

Жінка — у розпачі, почала писати у різні групи в Телеграмі, питати у людей. Одні їй казали, що нічого зробити не можна, тільки особиста присутність, інші пропонували переробити консульське доручення,

мовляв, воно якесь не таке і треба їхати в Білорусь і там переробляти. Хтось переконував, що у нього документи за дорученням прийняли, хтось заперечував, що все це маячня, і може хтось «за бабло» і візьме документи в роботу, але потім все одно буде відмова.

В кінці кінців жінці вдалося отримати відповідь від адвоката, що зараз працює в окупації, який роз’яснив ситуацію і що треба робити далі.

Адвокат Віталій Басівський — відомий у Маріуполі ще до повномасштабної війни. Вів багато кримінальних справ, навіть допомагав місцевим журналістам.

Зараз повністю перекваліфікувався на роботу з нерухомістю. Тільки на це і є попит в окупації, каже він.

Чи можна довіряти думці цього експерта, ми не можемо оцінити, проте іншого пояснення Вікторія не змогла отримати.

Що радить адвокатТож розкладаємо по пунктах поради адвоката.

Якщо квартира потрапляє в «безхоз», вивести її звідти, дійсно, може лише власник особисто з повним пакетом документів на право власності на руках.

Діяти треба оперативно, поки окупаційна адміністрація не внесла вашу квартиру в російський реєстр нерухомого майна як муніципальну,

а не вашу. Якщо до цього моменту ви не встигли (не змогли) з’явитися особисто, владнати справу простим викресленням вашої квартири із списку безхазяйних буде недостатньо – потрібно буде звертатися до суду.

Звертатися до суду можна або самостійно (це може робити довірена особа), або чекати, поки до суду звернеться окупаційна адміністрація, і вже там взяти участь у процесі з доказами права власності на майно.

Консульське доручення важливе саме на цьому етапі. Це в окупаційному муніципалітеті довірену особу власника не візьмуть до уваги, яке б доручення він ні показував, а от у суді він з офіційно оформленим консульським дорученням буде мати слово і вплив на ситуацію. Головне – не пропустити дату судового засідання.

Для того, щоб не пропустити дату засідання, треба звернутися у спеціальний кабінет. В Маріуполі від діє у будинку 301 по бульвару Шевченка. Треба подати заяву, що ви маєте інтерес до певної квартири. Вас мають поінформувати про дату судового розгляду. Проте адвокат радить і самотужки стежити за оголошеним розкладом суду, щоб не пропустити засідання.

Тільки суд зможе зняти квартиру з російського реєстра як муніципальну і перереєструвати її як вашу. Іншого шляху немає. Добра новина, що ви можете брати участь у засідання через свою довірену особу.

Пані Вікторія, точніше, її матір, зараз на етапі звернення до кабінету по бульвару Шевченка, і сильно нервує через ризики втратити вціліле майно. Вона сподівається на те, що матері вдасться у суді отримати «опіку» над квартирою, і що після цього вона зможе її продати. Але все дуже хитко, жодної впевненості, каже жінка.

До речі, цей адвокат, Басівський, стверджує, що такий порядок привласнення квартир, який діє на всій окупованій території, суперечить федеральному російському законодавству та конституції країни-агресорки, і пропонує юристам в окупації звернутися до суду з колективним позовом.

У разі, якщо суд ухвалить рішення про скасування незаконних положень регіональних постанов, юристам вдасться захистити права тих, хто намагається зараз врятувати своє житло. Проте постраждають ті, хто вже заселився у «безхазяйні квартири», бо їхнє право власності також буде скасоване. Це дуже турбує таких людей.

Проте, слабо віриться, що окупанти підуть на такі кроки, враховуючі велику зацікавленість топ-колаборантів у існуванні системи безкарного пограбунку.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube