Загиблі, поранені та зниклі безвісти. Як діють патронатні служби при бойових бригадах?

Іван Татауров у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила керує патронатною службою «Хоробрі серця». Вона одна з небагатьох, що були створені при бойових підрозділах. Тут служать 12 колишніх піхотинців, що повернулися з фронту з пораненнями.Такі служби супроводжують тих, хто повертається на щиті, підтримують родини полеглих, опікуються пораненими військовими, стають містком комунікації між бойовими бригадами та родинами полонених або зникли безвісти військовослужбовців. А також допомагають з розшуком зниклих побратимів.Штатні патронатні служби мали створити при кожній бойовій бригаді з жовтня 2024 року. Але вони з'явилися лише в кількох підрозділах і поза штатом.Про те, як працює патронатна служба, якої допомоги від свого підрозділу потребують поранені військовослужбовці, чому цивільні скаржаться на комунікацію з військовими і як патронатна служба знаходить зниклих безвісти, Іван Татауров розповів в інтерв'ю Донбас Реалії (проєкту Радіо Свобода).– Я, готуючись до нашої розмови, в групі у фейсбуці, де родичі зниклих безвісти військових спілкуються між собою,

запитала, чи вони зверталися до патронатних служб при бригадах і яку допомогу там отримали. І десь 90% відповідей були: «ми не знаємо, що існують такі патронатні служби». Пане Татауров, як ви думаєте, чому так?– Немає інформаційного пулу, який би нагадував чи давав роз'яснення. Ми намагаємося, як бригада, я особисто за себе і за свій підрозділ кажу, максимально давати людям контакти, щоб вони могли далі передавати іншим родинам, тому що вони між собою якось комунікують в групах, які у Viber, Telegram створені. Ми даємо соціальну рекламу всюди – білборди, лайтбокси, які нам безкоштовно дають різні ради міські, селищні. Велика площадка для нас це все-таки Facebook, тому що там більшість людей присутня.Ми намагаємося це все максимально розносити, але, на жаль, не всюди охоплюємо, бо географія наших військовослужбовців – це вся Україна. Західний регіон все-таки для нас простіший, тому що там більше людей (родин військових з 24 ОМБр – ред.), вони між собою комунікують.Якщо брати, наприклад, центр України чи у нас хлопці зі східного регіону є теж, то, на жаль,

не завжди туди доходить ця інформація. Але, якщо людина захоче, то загуглить. В нас працює сайт «Хоробрі серця», працюють інші групи в соцмережах, тому людина знайде.– Я теж гуглила і вашу патронатну службу, й інші. Ваша знаходиться легко, а у випадку інших бригад – ні. Я маю припущення, що вони і не створені в певних бригадах. Але разом з тим, ще восени минулого року Генштаб анонсував створення штатних підрозділів патронатної служби при всіх бойових бригадах ЗСУ. Вони створені?– Я думаю, як ось штатні структури, вони не створені. Ця патронатна структура рішенням командира повинна була створитись на базі структури цивільно-військового співробітництва. Чи вони створились, є великі сумніви, тому що про них немає інформації. Я, як людина, якій ця історія болить, намагаюсь максимально теж зібрати інформацію.В нас, щоб ви розуміли, окрім дзвінків своїх, ще багато дзвонять, шукають інші. От був випадок: дзвонить слідча з центрального регіону України, є два підтвердження ДНК, по загиблих, і вона каже: «Якщо вашу бригаду я знайшла, дайте мені контакти, щоб статус поміняли,

то другого, є тільки номер частини у військовій абревіатурі, але немає інформації, який це підрозділ». Мені треба було через командуючого виходити, щоб знайти, що це за структура. Це, виявляється, окремий стрілецький підрозділ окремої бригади. Так це державна інституція шукає, що тоді казати про рідних, вони насправді обмежені.І я все одно це відслідковую, знаходжу контакти інших бригад, і в нашій групі патронатної служби ділюся, щоб вони десь в інформаційному пулі варилися.– Виходить, що насправді не у кожної бригади є патронатна служба, і там, де вони є, там вони поза штатом?– Так, 100%, вони поза штатом. На жаль, історія, яка була обіцяна і занонсована, не втілюється в життя. Вище керівництво військове ухвалило рішення розширити штат структури цивільного військового співробітництва (ЦВС) і відділів, які супроводжують: водії, ті, що займаються «На щиті» та іншим. Розширити штат, і все. На цьому крапка.«Комунікація впирається в номер телефону, якого немає»– Щодо цивільно-військового співробітництва. Ця структура вже в ЗСУ існувала, під неї вже був штат,

і начебто на цих людей вже була покладена комунікація між військовими і цивільними, комунікація з родинами. То як це відрізняється від задач патронатної служби? Вони перетинаються?– Однозначно, вони йдуть паралельно, але можу на прикладі 24 бригади сказати, де я служу. ЦВС – це більше статисти, які працюють з усіма табличками, документами, звітами з різних напрямків, а ми більше практики, тому що ми супроводжуємо 200-х, супроводжуємо церемоніал, поранених постійно провідуємо, їздимо в шпиталі, комунікуємо з родинами безпосередньо в львівському хабі, куди сходиться інформація з фронту. Весь документообіг, який родинам потрібен, починається зі Львова, далі йде в ЦВС і назад повертається. Ми також присутні на всіх заходах, які організовують родини, від Координаційного штабу до мітингів і все інше.Ми практики, ми вживу спілкуємося. Тому що ЦВС – це все ж таки військова структура, яка перебуває на фронті. На фронті родин немає, вони можуть тільки безпосередньо комунікувати через телефон, але гаряча лінія саме телефонів – це патронатна служба. Тому патронатка перекриває всю історію саме з цивільними:

комунікацією, вирішенням їхніх питань, допомогою, яка є гарантованою від бригади.– То виходить, якщо в бригади немає патронатки, то комунікації з родинами немає?– Ця комунікація впирається в номер телефону, якого немає. Якісь там може існують гарячі лінії, люди якось комунікують, знаходять номери телефонів якихось офіцерів. Воно таке, знаєте, як біг по колу, але вирішення питання немає.– Скільки людей працює в «Хоробрих серцях» і хто ці люди, хто йде до вас служити?– Це всі люди, які пройшли піхоту, вони всі брали участь в бойових діях, вижили, мають поранення. Першочергово мені потрібна була комунікативність з людьми, щоб вони могли спілкуватись, могли вислухати, могли надати якусь допомогу, не реагувати на якісь емоції, тому що в більшості випадків розмови починаються з негативу. А кінцевий результат – всі нам дякують, тому що в більшості бригад такого немає, родини ж між собою комунікують і відповідно дякують за те, що ми робимо.– Скільки таких людей у вас працює?– Зараз їх 12, але це катастрофічно не вистачає, тому що, по-перше, на кожну гарячу лінію треба по одній людині.

Це вже чотири оператори, які реагують день в день з 9:00 до 21:00, ми приймаємо дзвінки, а після дев’ятої вечора вони записуються, і зранку вже хлопці, дівчата передзвонюють, на питання відповідають родинам. Але потрібні ще діловоди, безпосередньо комунікатори, люди, які їздять поранених провідувати. Щоб поїхати цілий день треба витратити, якась частина роботи просто просідає. І кількість звернень родин в проєкції зростає, бо додається кожен день полон, безвісти зниклі.– Наскільки взагалі цих людей, які працюють у вас, хтось якось готує до такого спілкування з родинами?– Насправді зараз тренінгу такого немає, можливо, було би і правильно, щоб була підготовка. Вибирав людей я, частина їх була замінена, яка не витримала навантаження, тому що, як правильно кажуть, не всі готові комунікувати з родинами, це певний психологічний тиск, навантаження. І коли він щодня, день в день, то на якомусь етапі люди видихаються, вони готові назад йти в піхоту, щоб тільки не слухати цю історію.«Кожну «гулю» набивали самі»– Коли Генштаб анонсував створення цих штатних підрозділів,

то йшлося про те, що буде братися за основу досвід патронатних служб 3-ї штурмової бригади. В них вже пройдені певні етапи, напрацьовані різні організаційні моменти в роботі. Чи відбувається якесь переймання досвіду від них?– У нас, скажімо так, комунікація не налагодилася з керівництвом патронатної служби, тому ми кожну «гулю» набивали самі, кожен крок проходили самі, реагували самі. Відповідно, ми вже можемо консультувати інших. Я сказав, максимально давати інформацію (іншим – ред.), щоб можна було дійсно це втілити в життя. Ми ж хочемо змін не тільки в Україні, ми хочемо змін і в армії, щоб не розповідали, що ми знову котимось до «совка» і таке інше. Це про сучасну армію, яка є відповідальною перед військовослужбовцями, перед їхніми родинами.– Давайте про поранених. Як патронатна служба взагалі дізнається, що ось є поранений з вашої бригади, йому потрібна допомога, і на якому етапі цю людину підхоплюють в роботу?– Існують стабілізаційні пункти, від них починається супроводження. Кожні три дні цих хлопців оператори по напрямку поранених обдзвонюють, дізнаються,

який стан, де вони зараз перебувають, чи потрібна якась допомога. Ми також можемо набрати шпиталь, сказати, щоб приділили увагу, може немає ліків чи чогось. Кожна ситуація індивідуальна.«Треба було на собі відчути, щоб зрозуміти»– Військовий, коли потрапляє до шпиталю, то зазвичай не має ніяких особистих речей. Він може не мати зубної щітки, телефону, щоб подзвонити родині і сказати, що він взагалі живий. Одягу може не мати, його зазвичай зрізають на стабілізаційному пункті. Хто оці потреби закриває?– Треба було пройти цей досвід. Я літом минулого року отримав поранення, я пройшов всі етапи евакуації, я знаю, як це відбувається, і я зрозумів, де у нас є прогалини. На першому етапі евакуації ми зробили такі пакети, де є капці, засоби гігієни, і якийсь одяг, від нижньої білизни до спортивної. Ми одразу це даємо, і хлопець рухається на наступний етап, щоб він вже не був голий босий. Але це треба було на собі відчути, щоб зрозуміти наскільки це потрібно. І також по зв'язку ми допомагаємо.Один з прикладів, у Дніпровський регіон переправляють евакуаційними шляхами,

а далі переміщенням між шпиталями, цивільними, лікарнями хлопці самі повинні робити, чи таксі викликати, чи маршруткою їхати. Це нонсенс, так не повинно бути. Поки ми з цим не стикнулися, ми про це не знали. Зараз ми точно будемо виробляти якусь стратегію, щоб у Дніпропетровській області був автомобіль, який може оперативно реагувати. І ставлення звичайно, є цивільні лікарні, куди потрапляють хлопці після поранення, то ставлення таке собі.– Міністерство оборони анонсувало такі пакунки пораненого, в які мали б входити якісь речі першої необхідності і навіть одяг адаптивний, що розстібається в певних місцях, для того, щоб людині полегшити проходження процедур лікування. Його мали б видавати в шпиталі. Чи ви бачили ці пакунки пораненого, що в них входить?–Гарна новина, я був би радий бачити, я їх в наступний раз привезу, покажу. Я навіть нічого такого не бачив.– А чули про таке?– Ні.«Я що за 6 тисяч буду напружуватися, щось робити?»– Лікування і реабілітацію на себе бере держава, вона повністю повинна забезпечувати і лікування, і відновлення після лікування.

За вашим досвідом, наскільки держава це робить якісно? І чи доводиться, скажімо, патронатній службі долучатися до пошуку ліків, до збору додаткових коштів, до продовження реабілітації військових, бо не секрет, що коротка ця реабілітація від держави?– Насправді для патронатки тут великий фронт роботи, тому що я, як людина, яка безпосередньо оперувалася і була в державних інституціях, військових шпиталях, чи цивільних лікарнях, і також була в приватних, де останній раз мене в Superhumans оперували, то знаєте, це земля і небо. Я не можу зрозуміти, чому так відбувається, якщо це приватна інституція, яка не має ні копійки державних коштів, яка не бере принципово, тому що державні кошти велика відповідальність. Я як потрапив в оцю клініку, то, напевно, це як десь в серіалах бачив – «Доктор Хаус» чи щось таке. Я обов'язково буду кожному рекомендувати, щоб при можливості звертались у приватні. Від операційного втручання до протезування – вони все роблять. І в мене виникає велике питання ,як у військовослужбовця, як у людини, яка захищає країну: чому це не відбувається на рівні держави?

На жаль, в мене є багато негативних прикладів, я не хочу конкретно по закладах йти, але от був один заклад, вони зробили зовнішній ремонт, все класно, але щоб зробити операцію на нервах, треба зробити УЗД нервів. Це приклад особистий, але щоб ви розуміли, це про масштабність просто. То треба йти у приватну структуру, щоб УЗД зробили. Якщо тобі треба зробити МРТ чи КТ, ти можеш спуститися в цьому ж шпиталі на поверх вниз, але вже в приватний. Так, як військовослужбовцю тобі 20% знижка, але так не повинно бути.Як не крути, всюди присутня якась корупційна складова. Коли приходиш на перев'язку, медсестра каже: «от у мене 6 тисяч гривень чи 8 зарплата, як виживати?». Людино, тебе ж ніхто тут не тримає. Ти ж вільно можеш піти, куди хочеш». Але коли такі розмови йдуть, мені, звісно, це болить. Я б такий, щоб дали всім зарплати добрі. Але від цього одразу до тебе ставлення, типу: «я що за 6 тисяч буду напружуватися щось робити?»Зараз зробили дуже круто бригада НГУ «Азов», то мені вони за приклад, наскільки вони ставляться до цього, наскільки там є мотивація, що люди йдуть туди.

Ця війна може бути по-різному, але вони впевнені – що б з ними не трапилось, вони будуть забезпечені чи лікуванням, чи їх родини отримають виплати, все буде класно. Оце от про мотивацію. Вони зараз уклали договір чи якісь там умови, що в клініку Superhumans доставляли з фронту, одразу. Минаючи етапи евакуації.Приблизно час доставки там десь буде трохи більше від пів доби, від дорожньо-погодних умов залежить. Але привозять туди, і вони зберігають кінцівки. Найсучасніше усе устаткування для будь-якої операції є. І вони реально бережуть за життя.Я не знаю, чому це так відбувається, але більшість військовослужбовців у харківський регіон не хочуть їхати на етапах евакуації, тому що там все йде відразу на ампутацію. Я не знаю, це так склалося чи так навмисно, але ріжуть і ріжуть, роблять велику кількість калік, яких можна було би врятувати.«Плата кожен день – це життя військових»– Поговоримо тепер про підтримку родин зниклих безвісти. Всі вони скаржаться на комунікацію з військовими, з бригадами та військовими частинами. З чим вони до вас звертаються?– У більшості люди,

знаєте, мають претензії до бригади, як щось – це ми винні і таке інше. Я ж завжди кажу: в першу чергу кляніть мо***лів. Вони прийшли сюди вбивати нас, іншої в них мети немає. Відповідно, від цього відштовхуйтесь, тому що це війна бере плату. Плата кожен день – це життя військових, захисників України.Половина звернень у людей стосується питання виплат. Ми на це дуже швидко реагуємо, затримок в бригаді у нашій немає. Запитують, чому не витягують (тіла загиблих з передової – ред.). Ми намагаємось пояснити, що немає умов, що ми пробували. Кожен з батальйонів наказом командира пробує витягувати тіла, пробує витягувати поранених, ну, немає таких умов. Ми витягуємо при першій можливості. Але це залежить від погодних умов, щоб не було видно розвідникам, бо щось може літати і знищувати нас. Щоб та група, яка піде, змогла повернутися. Тому ми намагаємось пояснити рідним, що при першій можливості ми обов'язково заберемо, обов'язково всі повернуться додому.– Чи кажуть родинам, що з великою ймовірністю їхній родич загинув?– В залежності від ситуації. Я прибічник того,

щоб, якщо це батьки, то їм казати, що може бути ще полон, може все, що хочеш, бути. Тому що вони цією надією живуть, то навіщо нам підводити їх під якісь емоційні стреси, які можуть закінчити їхнє життя. Тому ми по можливості кажемо, як є, але таким людям як брати, сестри, які рідні, але не так емоційно сприймають інформацію... Тому що всі розуміють, що це війна за виживання країни, війна – це плата життям.«Отримали якийсь досвід, але не отримали відповіді»– Коли я спілкувалася з родинами зниклих безвісти, вони розповідають, як намагаються поспілкуватися з командирами, з побратимами, але не можуть на них вийти, або з ними не хочуть розмовляти ті люди, які можуть дати інформацію. З іншого боку, вони комунікують із ЦВС, але ті дають інформацію, яка міститься в сповіщенні, яку вони і так знають. Чи може патронатна служба бути тією ланкою, через яку люди отримають інформацію, наприклад, про те, що сталося в конкретній бойовій ситуації, або про те, що є якісь побратими-свідки? Бо часто буває таке, що вони самі знаходять свідків, які не вказані в службовому розслідуванні.

– В якійсь частині випадків, коли на нас виходять родини безвісти зниклих, вони вже комунікували з кимось. З солдатами, з побратими, які можуть розказати, можуть витягнути, можуть покласти слухавку і все інше. Вони вже отримали якийсь досвід, але не отримали відповіді. І коли вони дзвонять нам, то вже є якийсь певний негатив. Мої оператори і діловоди, які працюють в патронатній службі, в підрозділі беруть об'єктивну інформацію, яка там є, від командира батальона до людей, які були на тих позиціях. Можливо, є свідки, які вийшли, можливо, була передача якась по радіо. І вони інформацію дають об'єктивно – 100%.Щодо акта службового розслідування, він одразу не з'являється, десь за пару місяців повинен бути, тому що у нас розслідувачів теж немає. Як і в кожній з бригад, ця ситуація тяжка, тому що втрати великі: поранені, загиблі, безвісти зниклі.А людей, які ці розслідування пишуть, не така велика кількість в кожному батальйоні, ну і відповідно ставлення. Буває, поки писали це розслідування, ті свідки, що були, вже, на жаль, загинули. І вказуються їх контакти,

особисті дані, люди починають шукати, дзвонити – немає таких.Ми намагаємося надати об'єктивну інформацію і оперативну одразу: документи, акти службового розслідування, вказати геолокаційні дані, свідків, можливо якусь інформацію, відео-підтвердження надати, якщо в нас є. Ми намагаємося це робити і все ж таки людям максимально пообіцяти і тримати в певній періодичності наших дзвінків до них: чи вони нам дзвонять, чи більше ми дзвонимо.Якщо є можливість, ми обов'язково витягнемо. Якщо нас вивели, чи завели якісь інші підрозділи, просимо їх це зробити. Бо, щоб нам відправити евакуаційну групу в ту зону відповідальності, що була раніше наша, її треба документально завести по БР-ці (бойове розпорядження – ред.), розумієте, є певні складності документальні.Знову ж, знаєте, коли люди звертаються до нас, вони з кимось вже спілкувалися, з кимось негатив отримали. Це показник того, що це також зріз суспільства. З ким вони комунікували, це людина також мобілізована, вона теж служить і так вона ставиться до своєї роботи, до спілкування, каже: «не дзвоніть мені».Тому от ми,

як патронатна служба всіх запрошуємо, щоб телефонували нам, щоб ми могли дійсно давати якусь об'єктивну інформацію, запитуючи її у підрозділі, щоб не було якогось перемеленого радіо, коли там хтось щось комусь сказав.– Але якщо бригада немає патронатної служби, то виходить, що родини залишаються самі і не можуть отримати інформацію?– Взагалі немає нічого. Вони починають шукати когось, хто в цій бригаді служить, щось знаходять, але насправді, я думаю, що об'єктивної інформації вони не мають. Я таких бригад теж знаю багато, і новостворені також, які по масштабності не менші, ніж наша, але там нічого немає. Це тільки починає якийсь певний свій розвиток.– Чи можна якось покращити якість службових розслідувань?– Я думаю, що на цю історію може впливати безпосередньо командир бригади, тому що він дає команду командиру батальйону, в кого в підпорядкуванні ці розслідувачі. Але повторюсь, їх дуже мало. Це потрібно збільшити трохи кількісній склад і дати вказівку, що не треба робити по шаблону, не треба нічого вигадувати, зробіть так, як воно є, напишіть так, як воно є.

У нас такі також випадки були, писали під шаблон, вписували свідків, які взагалі до цього не мали стосунку. Ми намагалися це максимально виправити, я думаю, що у нас це виправилося. І зараз ми в актах службового розслідування вписуємо максимально правдиву інформацію: як відбулося, чи є шанси і все інше.Тобто, якщо беремо 24 бригаду, то зараз за рахунок, скажімо так, ручного керування з мого боку, воно вирівнялось, тому що я там комунікую з командиром батальйону, з командиром бригади пояснюю, що так не повинно бути.«Вважалися безвісти зниклими, але вже отримали у к***пів по 20 років»– В моїй уяві, як тільки людина отримала сповіщення про те, що її родич зник безвісти, мала би десь з'явитися патронатна служба і сказати: «ось ми є, ми будемо вас супроводжувати, ми будемо надавати вам допомогу, скажіть, які у вас є питання». Ви телефонуєте перші?– Ці родини вже до нас з'являються після того, як вже починають шукати контакти з бригадою, з батальйонами, чи вже патронатною службою. Багато інформації про нас є, вони виходять на нас.Можливо, якийсь момент ми і упустили,

що дійсно ми чекаємо, коли подзвонять нам, а самі не дзвонимо. Але все одно, є комунікація між родинами. Коли вони отримують статус, вони шукають приблизно таких же самих (родичів – ред.) або хоча би дотичних до 24 бригади. Відповідно, вони автоматично, буквально день, два, три, тиждень, все одно виходять на нас.Також у нас є люди, які безпосередньо відслідковують, шукають в полоні наших військовослужбовців. Є у нас певні технічні моменти, я не можу тут озвучувати їх, ми виходимо на к***пів, намагаємося максимально знайти наших людей, саме 24-ї бригади. Якщо знаходимо інших, ми також це передаємо іншим бригадам, але ми шукаємо.У нас є люди, які розбираються в цій комп'ютерній історії, і ми маємо переходити на ту сторону в інформаційну пулі, дивитися, що там відбувається. В перший місяць, як я запустив цю історію, ми знайшли 17 військовослужбовців, які у нас вважалися безвісти зниклими, але які вже отримали у к***пів по 20 років вироку і вже засуджені. Ці люди ще з Попасної 2 роки вважалися безвісти зниклими, а у к***пів вже отримали строки по 20 років і поїхали на північні полюси.

– Інші патронатні служби – вони теж шукають зниклих безвісти, чи вони тільки опікою займаються?– Я не можу сказати, я не знаю. Я думаю, що повинні були б шукати, тому що зараз технічних можливостей вистачає. Це залежить від людського ресурсу і бачення керівника бригади чи керівника патронатної служби, які задачі вона виконує.Повторююся, у нас є людина, яка займається виключно пошуком. Вона не відволікається на якусь іншу службу чи роботу і відслідковує, фільтрує терабайти цієї інформації, людей, схожість, все інше. Ми це робимо як бригада при наших мінімальних можливостях в людському ресурсі. Звісно, якби було 40 людей в мене, я б таку розгорнув діяльність, але, на жаль, поки так.Цю історію б виправило, якби штатну структуру зробили в бригаді, тоді б той темп, який би я задав, вона б тягнула. І багато чого б я міг зробити, навіть якщо б не було фінансування. Ми б це знайшли, просто дійсно не вистачає рук, людей. У людини всього дві руки, якщо б чотири було б – трохи простіше робити.Тому вірю, що в майбутньому, може, якщо вийде, то в цьому році, все ж таки вони – вище керівництво і військове,

і цивільне, переглянуть цю історію, тому що патронна служба працює в інших. Ми ж брали за основу інші армії світу, ми ж так тягнемося до НАТО, до Європейського союзу, до їхнього ставлення до людей. То в них працює патронна служба, і ця історія крута, і вона дуже потрібна.Я вірю, що ми як сучасне військо в сучасній країні, яке змінюється, ми теж це візьмемо за основу і зробимо, тому що вона дуже потрібна.Телефони патронатних служб бригад: 24 ОМБр: загиблі – (066) 941 61 62, поранені – (095) 555 11 91, зниклі – (099) 012 52 86, полонені – (066) 941 5929; патронатна служба 47 ОМБр: (093) 333 47 47; патронатна служба 66 ОМБр: (063) 144 6466; патронатна служба «Хартія»: зв'язок через форму на сайті www.khartiia.org; патронатна служба 93 ОМБр: 0 (800) 2000 93; патронатна служба 53 ОМБр: (095) 052 80 19; патронатна служба: 5 ОШБр (050)050 55 75; патронатна служба 95 ОДШБр: (093)602-18-29, 13-й окремий десантно-штурмовий батальйон: (068) 652 67 34; патронатна служба 67 ОМБр: (063) 769 94 93; патронатна служба 46 ОАБр (098) 571 1731; патронатна служба 95 ОДШБр: (093) 602 18 29, 13-й окремий десантно-штурмовий батальйон: (068) 652 67 34; патронатна служба 67 ОМБр: (063) 769 94 93; патронатна служба 46 ОАБр (098) 571 17 31; патронатна служба підрозділів «Азов»: звязок через форму на сайті www.azovangels.com; патронатна служба 3 ОШБр: звязок через форму на сайті www.ab3.armyОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.