Світ писанки: у Ніжині понад 350 учасників розписали великодні обереги в музеї Спаського

Писанкарство — це виняткове явище української культури, що поєднує в собі естетику, глибоку символіку та обрядовість. Виготовлення писанки пов’язане з дохристиянськими традиціями зустрічі весни, з прийняттям християнства вона стала символом воскресіння Ісуса Христа. Писанки мали оберегову функцію: їх клали в дім для захисту від злих сил, закопували в полі — на щедрий урожай, дарували на щастя й здоров’я, клали до великоднього кошика. Писанкарство вимагало духовної чистоти – яйця розписували в тиші, з молитвою, особливо у Чистий четвер або Страсну п’ятницю, розповідає Дарина Бережняк, завідувачка відділу Художнього музею НКМ імені Івана Спаського.

Якщо писанка випадково розбивалася, її не можна було просто викинути на сміття — це означало б зневажити її символіку та, згідно з віруванням, накликати біду. Таку писанку спалювали на вогні — це був поширений і шанобливий спосіб позбутися зіпсованої чи тріснутої писанки. Вогонь очищає, тому вважалося, що душа писанки через полум’я повертається до небес. Також вогонь «знешкоджує» всю силу, вкладену в писанку, щоб вона не дісталася злим силам.

Іноді розбиту писанку кидали в річку, струмок або ставок — «щоб вода понесла її дух». Вода вважалася священною, живою стихією, здатною прийняти енергію і символічно «очистити» предмет. У деяких регіонах розбиту писанку закопували під деревом або біля хати — з повагою до природи, яка дала яйце. Це робили в тиші, як маленький ритуал. Писанки починали писати зазвичай від Вербної неділі, а особливо активно — у Чистий четвер або Страсну п’ятницю, дні духовного очищення. Вважалося, що писанка зроблена в ці дні, матиме найбільшу силу.

Важливою частиною є техніка створення писанки. Перед розписом яйце обов’язково готували: мили та знежирювали (наприклад, оцтом), щоб фарба лягала рівно. Іноді видували вміст, щоб писанка довше зберігалася (таку порожню писанку називали «видутою»), або залишали з сирим жовтком і білком усередині — особливо якщо вона призначалася для ритуального використання на Великдень.

Під час писанкарства розтопленим воском за допомогою писачка наносять орнамент. Після кожного етапу яйце фарбують у все темніші кольори — від жовтого до чорного. Візерунок «проявляється» після зняття воску,

відкриваючи багатство ліній та образів.
Колористика в писанкарстві має вагоме значення: жовтий — символ сонця, світла, життя; червоний — любові, радості, крові роду; зелений — весни, оновлення; чорний — пам’яті предків, вічності.

Символіка візерунків глибока та різноманітна. Часто зображують геометричні елементи: зірки, хрести, спіралі, що символізують циклічність життя, єдність світу та гармонію. Растрові орнаменти — гілочки, квіти, колоски — втілюють ідею родючості й добробуту. Особливе місце займають тваринні символи: птахи — як вісники, коні — як образ сили та захисту.

Читайте також: Христос Воскрес: як у Покровській церкві в Ніжині освячували паски — Фоторепортаж

Техніка розпису писанок також різноманітна. Писанки Полісся вирізняються стриманою кольоровою гамою. Найчастіше використовували чорний, червоний і жовтий кольори. Саме поєднання чорного з червоним вважалося особливо сильним з оберегового погляду — воно символізувало поєднання життя і вічності, захисту й енергії.

У поліських орнаментах домінували геометричні візерунки, хвилясті лінії (символ води),

хрестоподібні мотиви, зображення зірок, гілочок, стилізованих рослин. Часто писанки мали простий і лаконічний вигляд, але кожен елемент мав глибоке символічне значення.

Сьогодні мистецтво писанкарства відроджується і активно популяризується: відкриваються школи писанкарства, проводяться майстер-класи, конкурси, виставки. Українські писанки стали відомими на весь світ і є предметом національної гордості.

Уже третій рік поспіль у відділі Художній музей НКМ ім. І. Спаського проходять майстер-класи з розпису писанки. Цього року їх відвідало понад 350 людей. І це не лише мешканці міста, а й гості з Прилук, Вертіївки, Черняхівки. Більшість — діти, які вперше працювали над створенням такого оберега, але є й ті, хто брав участь і в попередні роки. Такі майстер-класи — не просто заняття, а справжня подорож у світ традицій, яка надихає берегти і плекати рідне.

Як повідомляв MYNIZHYN, Великдень – одне з найбільших свят у християнській традиції. У Ніжині, як і в багатьох українських містах, це свято мало не лише релігійне, а й глибоке культурне, побутове та емоційне значення. Традиції, пов’язані з підготовкою до Воскресіння Христового та самим днем святкування, беруть свій початок ще з давніх часів і передаються з покоління в покоління.