Металург-захисник Денис Поваренко: «Кожен з нас розуміє, заради чого ми тут»

Запоріжсталівець з перших днів повномасштабного вторгнення доєднався до Сил Оборони УкраїниДенис Поваренко майже 14 років працював в управлінні контролю якості Запоріжсталі, пильнував за якістю вхідної сировини та готової продукції аглодоменного переділу.

«Я назавжди запам’ятаю дату, коли прийшов на комбінат. Бо я в той час працював на іншому підприємстві Запоріжжя, але мріяв саме про роботу на Запоріжсталі. Коли прийшов до відділу кадрів, мені запропонували посаду контролера з якості. Тож з 10 жовтня 2011 року почалася моя кар’єра на комбінаті», – згадує з посмішкою Денис.

Вже за кілька років, з досвідом та новими виробничими здобутками, чоловік став контрольним майстром того ж управління. Роботу поєднував з діяльністю у молодіжній організації комбінату.

Звістку про початок повномасштабного наступу росії на Україну запоріжсталівець дізнався на роботі.

«Я не одразу побачив новини про початок наступу. Як завжди, приїхав на роботу, почав робити рутинні ранкові завдання. Згодом вже дізнався від колег. Насправді інтуїтивно я був готовий до цього – зробив запаси їжі, води, інших речей першої необхідності. Але до останнього вірив, що великої війни не буде», – розповідає запоріжсталівець.

Читайте також: Пліч-о-пліч на захисті України – металургиня з Запоріжжя разом з чоловіком стала до лав НГУ

В першу чергу Денис убезпечив свою родину, а сам зайнявся волонтерством.

«В мене був день народження на початку березня. Вирішив, що відзначу його, допоможу колегам з молодіжки по волонтерських справах та піду у військо. Вже 15 березня я був у військкоматі і майже одразу приєднався до 197-го стрілецького батальйону 124-ї окремої бригади ТрО, кулеметником», - продовжує свою розповідь захисник.

Сталевий характер, зізнається Денис, допоміг йому швидше адаптуватися до умов війни.

«Розуміння того, що ти вже не в теплому приміщенні, не в теплому ліжечку, розум треба переключати на окопи, на життя в надприродному стані, дощ, сніг, град — все було. Навіть оці наші «подружки» - миші, криси — для нас було спочатку дико, але потім ми налагодили це життя з хлопцями, зараз вже називаємо один одного другою сім'єю, і це наш другий дім», - каже Денис.

За час повномасштабної війни Денис виконував бойові завдання на різних напрямках: Запорізькому, Херсонському, Курахівському.

Брав участь у обороні островів Херсонщини та самого Херсону. Разом із побратимами виконував інженерні та саперні завдання, що в подальшому допомогло відбити масштабний штурм окупантів. З часом отримав офіцерське звання та став командиром взводу.

На питання, що допомагає триматися в складних умовах війни, відповідає:

«Кожен з нас розуміє, заради чого ми тут, чому ми прийняли таке рішення та продовжуємо за нього відповідати – кожен на своєму місці. Повар, стрілець, штурмовик чи діловод у тиловій службі: всі ми впливаємо на спільний результат, тож маємо бути міцною командою. Це те, що я зрозумів ще під час роботи на Запоріжсталі – наша сила в спільній праці».

І сьогодні Денис зберігає зв’язок з рідним колективом. Колеги завжди на зв’язку з захисником, цікавляться його справами, підтримують та підбадьорюють. А ще допомагають зі зборами та часто відправляють йому з побратимами різне приладдя та смаколики. До речі, нині в його підрозділі несуть службу ще три його колеги- запоріжсталівця.

«Зустрів багато хороших, добрих людей — героїв, дуже багато колег приєдналися, із мого цеху, із сусідніх. Також є у наших рядах дівчата, котрим я телефонував просто за допомогою, а вони кажуть — так може я стану з вами у стрій? І зараз ці дівчата у нашому строю, допомагають», - ділиться Денис.

Найважче і страшніше на війні — втрати. Серед призм з іменами Героїв у Запоріжжі майорить колега Дениса — запоріжсталівець Павло Лоткер.

«Ми його пам'ятаємо, він завжди в наших серцях. Ніколи не забудемо і обов'язково помстимось за його смерть», - каже воїн.

Читайте також:"Помирати не страшно": запоріжець втратив у бою ногу, але на протезі знов пішов на фронт

В межах мілітарної ініціативи «Сталевий фронт» Ріната Ахметова вже незабаром частина, де служить Денис, отримає транш важливої допомоги: екофлоу, генератори, дрони тощо.

«Приємно знати, що тебе не забули, тебе чекають і не підведуть, коли потрібна реальна допомога. Цю надійність я завжди відчував, працюючи на підприємстві. Нині вона тільки посилилася. Головне для усіх нас зараз – це здобути Перемогу, повернути Україні мир. Це в наших силах, тож працюємо єдиним фронтом й надалі», – додає запоріжсталівець.

Поки, зізнається Денис має чимало роботи на фронті. Як складеться життя після війни — покаже час. Проте чоловік мріє повернутись у рідні та улюблені з дитинства місця.

«Дуже хочу на море. Кирилівка, Приморськ, Бердянськ - мої найулюбленіші. Є бажання повернутись на улюблену роботу, або після отримання тих навичок, які мені дала військова служба, може десь проявити себе. Але спочатку треба закінчити з цим, а потім думати про майбутнє», - каже Денис.

Раніше ми писали, що відомий запорізький фотограф, який чудово знімає Хортицю, пішов у Нацгвардію і присвятив їй виставку.