Деякі укуси акул можуть бути самозахистом, а не нападом

Нове дослідження міжнародної групи науковців виявило, що певна частина укусів акул є не нападами хижаків, а проявом інстинкту самозахисту у відповідь на дії людини.

Акули традиційно зображуються у засобах масової інформації як безжальні хижаки, що полюють на людей. Статистика, однак, свідчить про рідкісність таких випадків – лише близько 100 укусів на рік у світовому масштабі. Смертельні наслідки спостерігаються приблизно у 10% випадків, що суперечить поширеному образу акули-вбивці.

Ключовим відкриттям стало виявлення захисних укусів акул як реакції на початкову людську агресію. Міжнародна команда дослідників під керівництвом доктора Еріка Клуа з Університету PSL документально підтвердила існування цього явища. Дослідження опубліковане у журналі Frontiers in Conservation Science.
Наукові докази захисних укусів
Французька Полінезія стала основним регіоном для збору даних про мотивацію укусів акул. У період між 2009 і 2023 роками там було зафіксовано 74 випадки укусів акул. Чотири з них науковці класифікували як захисні реакції.

Такі захисні укуси мають характерні особливості,

що відрізняють їх від хижацьких нападів. Вони виникають як безпосередня відповідь на агресивні дії людини. Зазвичай ці укуси наносяться без попереджувальних знаків і залишають поверхневі рани.

Доктор Клуа зазначає: "Ми показали, що захисні укуси акул на людей є реальністю, і що тварина не повинна вважатися відповідальною або винною, коли вони відбуваються". Дослідник підкреслює, що ці укуси є лише проявом природного інстинкту виживання.

Науковці виявили, що територіальні види, такі як сіра рифова акула, особливо схильні до захисних реакцій. "Деякі види прибережних акул є особливо територіальними і досить сміливими, щоб вступати в контакт з людьми", – пояснює Клуа.
Глобальний масштаб явища
Для визначення поширеності захисних укусів у світовому масштабі дослідники проаналізували Глобальну базу даних про напади акул. Ця база містить інформацію про майже 7000 укусів з 1863 року.

Особливу увагу науковці приділили випадкам, класифікованим як "спровоковані" укуси. Аналіз показав, що близько 322 випадки могли бути мотивовані самообороною. Це становить приблизно 5% від загальної кількості зафіксованих інцидентів.

Цей відсоток відповідає пропорції захисних укусів, виявлених у Французькій Полінезії. Така статистична подібність дозволяє вченим припустити, що спостереження, зроблені в одному регіоні, можуть бути застосовні у глобальному масштабі.

Дослідники відзначають цікаву особливість захисних укусів акул. Як і у випадку з наземними хижаками (ведмеді) та великими птахами (качкодзьоби), такі укуси рідко бувають смертельними.
Практичні рекомендації
Доктор Клуа пояснює непропорційність реакції акул на загрозу: "Ми повинні враховувати не дуже інтуїтивну ідею про те, що акули дуже обережні по відношенню до людей і взагалі бояться їх". Це пояснює, чому їхня захисна реакція може здаватися надмірною.

Науковці підкреслюють, що найкращим способом уникнення таких інцидентів є відмова від будь-яких дій, які можуть сприйматися акулами як агресія. Навіть спроби допомогти акулам, що опинилися на мілині, можуть становити небезпеку.

"Не вступайте у фізичну взаємодію з акулою, навіть якщо вона здається нешкідливою або перебуває в біді", – застерігає Клуа. Дослідник наголошує, що утримання від контакту з акулами є проявом поваги до цих тварин.

Розуміння захисної поведінки акул має важливе значення для зміни суспільного сприйняття цих морських хижаків. Результати дослідження допомагають переосмислити взаємодію між людьми та акулами, сприяючи формуванню більш науково обґрунтованого підходу до їх захисту та збереження.