Філософія футболу Владислава Лупашка. Детальний аналіз тренера

Матеріал про футбольні погляди Владислава Лупашка, його бачення гри, тактичні схеми, як вони працюють у різних фазах, використання сучасних тенденцій і підходів до побудови командних взаємодій, про те наскільки його ідеї уже імплементовані у «Карпатах», і чого не вистачає.

Першочергово потрібно сказати, що Лупашко тренер котрий віддає перевагу структурі над гравцями. Звідси він радше буде вмонтовувати гравця у власні схеми, а не змінювати схеми під наявних виконавців. Ця особливість зробила його помітним на фоні інших українських тренерів, ще у першій лізі, з іншого боку вона має свої недоліки, не завше індивідуально сильний виконавець може призвичаїтись до нових вимог. Тим паче, якщо окремі позиції вимагають великої універсальності у діях, або здатність діяти на різних позиціях, викликана необхідністю ротації між гравцями, як одна з основ у поглядах наставника.

Базові принципиТактична схема – «4-3-2-1», з варіаціями переходу в – «4-3-3» і – «3-2-5» при володінні м’ячем. Під час володіння, є декілька ротацій, котрі покликані створити більшість у центральній частині поля.

У першу чергу це зміщення одного з крайніх захисників у середину, для насичення групи гравців на цій ділянці поля до чотирьох. Переважно цю функцію виконував – Мірошниченко.

Для крайнього захисника тут важливо вчасно виконувати це зміщення у середину, і правильно позиціонуватись по відношенню до опорного півзахисника, витримуючи потрібну відстань, і можливість взаємодії з ним.

Для прикладу згори наведено гру «Інгульця» проти «Карпат» ще у першій лізі. Бачимо зміщення крайнього захисника – Мельничука, котре дозволяє отримати чисельну перевагу у середині, перехід на – «3-2-5», і що також важливо це насичення групи атаки, завдяки високим позиціям двох «інсайдів» до – 5 гравців, що дозволяє атакувати усі коридори захисту. І навпроти, дві картинки з позиційної атаки львів’ян, котрі показують різницю.

Наступний малюнок, з першого матчу «Карпат» у сезоні під керівництвом – Лупашка. Як бачимо, незважаючи на те, що часу у нового тренерського штабу фактично не було, зміна відбулась за два тижні до початку сезону, але основні базові принципи уже було змінено. Старі напрацювання попереднього штабу було відкинуто.

Іншими словами ідеї превалювали над можливістю отримати ситуативний результат.

Звичайно ж, перебудувати команду у такі короткі терміни неможливо, тому для більшої ясності потрібен був час. У матеріалі Процес VS Результат, уже описував, що для імплементації початкового рівня, або освоєння базових тактичних принципів командою, стабілізації схеми гри, з акцентом на розуміння тактики та навчання гравців фундаментальним принципам, згідно бачення тренера, потрібно до трьох місяців, максимум. В Лупашка на це пішло трішки більше місяця, і уже у матчі з «Ворсклою» (5 тур) цей процес набув завершеності. Мова саме про початковий рівень, а не фіналізовану картину.

Відповідно з цього часу і до завершення першого кола, буде подальший аналіз гри, котрий фіналізував початковий рівень розвитку команди, і перейшов до середнього рівня.

Володіння м’ячем. АтакаBuild Up

Почнемо з початкової фази розвитку (build-up). Немає на даний час хороших команд, щонайменше у Європі, котрі не працювали б над розвитком атак від воротаря. І не зважаючи на той факт, що в Україні велика кількість експертів досі не приймають необхідність наявності у команди декількох паттернів «build-up»,

наполягаючи на спрощенні гри, аргументуючи це відсутністю виконавців потрібної якості тощо. Ще раз мушу підкреслити, що це обов’язковий елемент гри, без котрого команда просто не буде відповідати вимогам сучасного футболу.

Приклад з матчів у першій лізі під час роботи в «Інгульці», щоб показати, як базові принципи зміщення крайнього захисника в середину, працюють при розвитку атак від воротаря. Далі ще не раз повернемось до «бази», вона передує усім подальшим діям, не лише у початковій фазі атаки, а також у переходах від першої до другої, і до третьої зони футбольного поля.

Вище зображено один з варіантів початкової фази атаки вже у «Карпатах». Окрім очевидної переваги, що команда перебуває на м’ячі, а не у боротьбі після довгих передач, треба звернути увагу на декілька факторів.

У першій третині поля у левів кількісна перевага, суперник не може розібрати усіх гравців один в один, через активну гру воротаря ногами. Вище позначено дві зони, через котрі можна рухати м’яч вертикально. У випадку, якщо опорний півзахисник суперника рухається до Очеретька, відкривається інший простір (друге коло),

куди можна продовжувати розвиток атаки.

Наступний малюнок, показує, переваги, котрі можна отримати з «build-up», після вдалого виходу з-під пресингу. Маємо ситуацію п’ять в п’ять на пів поля. Рух від Іґора змушує одного з захисників «Ворскли» рухатись за ним, а іншого страхувати свого партнера. Таким чином формується простір під ситуацію фактично два в один. Очеретько і Шах проти Крупського. У цьому епізоді Очеретько завершив атаку ударом у поперечину.

Як це виглядає в динаміці на відео нижче

Потрібно внести уточнення «build-up» це у першу і в останню чергу розташування гравців на полі, а не довжина передач. Головний здобуток, чи завдання, отримати простір між лініями, або навіть за спинами захисників, що дозволив би розвивати швидку атаку на половині поля суперника.

Звідси ми маємо перейти до такого терміну, як – «artificial transitions» - штучні переходи. Цей винахід сучасної тактики гри не безпідставно належить Роберто Де Дзербі. Основна суть полягає у тому, щоб виманити суперника «на себе у пресинг», і використати вільний простір, що утворюється на іншій половині поля.

Також це можна назвати «штучними контратаками», адже це відбувається під час володіння м’ячем командою, котра штучно створює для себе простір витягуючи суперника « на себе»

Приклад, спроба перейти у пресинг від «Лівого Берега», або хоча б позначити його. Маємо вихідне розташування – «4-3-3», від «Карпат», показано на першій картинці, і після вертикального просування м’яча у центральну зону від – Бабогла, ситуацію – 6 проти – 4 на половині поля «лелек». Зверніть увагу, що атака розпочалась 18:08, і наступних – 30 секунд «Карпати» рухали м’яч між захисниками і воротарем, очікуючи на пресинг від суперника. Завдання не у контролі м’яча заради контролю, а у тому, щоб змусити рухатись суперників.

Нижче відео цього епізоду

Цей елемент гри, безперечно можна віднести до середньо рівня розвитку команди.

Підсумовуючи першу складову при володінні. В наявності присутні декілька патернів розвитку у початковій фазі атаки, окремі елементи відповідають сучасним вимогам, такі як – «artificial transitions», що заслуговує на окрему похвалу. Кількість патернів можна збільшувати,

орієнтуючись на провідні команди Європи. Звичайно ж в усіх випадках подальшого розвитку, буде стояти питання якості виконавців, тому дуже важливо отримати вдалі трансфери, особливо це стосується опорного півзахисника, для варіацій з подвійним «пілотом», і лівого захисника, де більше вимушено грає – Мірошніченко.

Розвиток атак через другу зону футбольного поля, перехід з першої у другуКоротка фаза гри, котрій у нашому чемпіонаті загалом приділяють мало уваги, у більшості випадків команди відразу намагаються доставити м’яч у третю зону, через довгу чи середню передачу. В «Карпатах» ця частина гри теж ще не відпрацьована на потрібному рівні. Та все ж почнемо з базових речей…

На малюнку знову повертаємось до роботи Владислава Лупашка в «Інгульці», маємо вже звичне насичення середини через зміщення лівого захисника, котрий відтягує за собою вінгера суперників (у даному випадку гравця «Агробізнесу») і формує простір під переведення на фланг.

Вище на малюнку показано, як це працює в УПЛ, у матчі проти «Олександрії». Так більш якісний суперник залишає менше простору,

це помітно не озброєним оком, та все ж лінія передачі все рівно відкривається, завдяки зміщенню захисника у цьому випадку – Адамюка.

Ця частина гри може включати у себе, перевантаження флангів, центральну прогресію, використання напівпростору і інші елементи, та оскільки вона тісно пов’язана з ведення гри у третій зоні, то їй мало приділяється уваги, у нашому футболі. У більшості випадків команда суперник, або сідає ближче до власних воріт, що відразу переводить гру у третю зону, або рідше розташована у середньому блоці, але з високою лінією оборони, що відкриває можливість активно атакувати простір за спинами.

Якщо ж говорити про можливі покращення у цій фази, то у першу чергу це буде стосуватись збільшення вертикальних передач від центральних захисників, або опорного півзахисника на «інсайдів», цього фактично не було на початку сезону, але частково уже наявне у арсеналі «Карпат», щоправда в досить обмеженій кількості.

Перехід у третю зонуНайважчий елемент гри у сучасному футболі, для вдалих дій у третій зоні футбольного поля, потрібна дуже висока індивідуальна якість гравців,

здатність взаємодіяти у малому просторі, а відповідно високі вимоги по швидкості прийняття рішень у першу чергу, і технічна вишколеність у другу. Похвалитись високим рівень гри у третій зоні в позиційних атаках у нас не може фактично ніхто, за винятком окремих матчів «Шахтаря» і «Динамо», але останніх це стосується радше періоду минулого літа. Та все ж, як і у інших фазах, тренер може впливати на гру, через наявність необхідних патернів, ротацій між групою гравців атаки, ізоляцій тощо…

Ще один приклад, щоб показати важливість базових принципів ведення гри від тренера, якщо певна ідея має цілісність, то навіть на початковому рівні розвитку команди, саме базові речі, дозволяють отримати можливості гри у різних фазах. Маємо класичний для сучасної гри приклад «ізоляції».

Звичайно ж суперники по УПЛ не залишають таких зон під «ізоляцію», тому у «Карпатах» більше зосередимось, якраз на суміжності другої і третьої зони і швидких переходах цього простору.

Перших дві картинки, не дивлячись до вузьке розташування від двійки Сітало – Сад, є простір у лінії півзахисників «Інгульця»,

де відкривається Альварес. Йде вертикальна передача, плюс коротка взаємодія Альвареса з Чачуа. І на другій картинці, маємо атаку, п’ять в чотири, з декількома варіантами продовження, що відкриті перед Амбросієм. Важливо, що усі захисники суперника розвернуті лицем до власних воріт, і їм вкрай складно слідкувати за переміщеннями карпатівців.

Відео цього моменту, як це виглядало у динаміці.

Ще один приклад швидкого просування м’яча з другої у третю зону і перехід у зону завершення з матчу проти «Вереса».

Зверніть увагу на роботу Іґора, котрий розтягує лінію захисників «Вереса» формуючи величезний коридор, або «вертикальний канал» під вбігання Очеретька.

Інший приклад з картинок (3 і 4) – Педрозу, і використання простору на фланзі, котрий часто був в Очеретька. Тотожна ситуація п’ять в чотири, плюс Бруніньо може підтримувати атаку другим темпом. Ці епізоди уже можна відносити і до зони завершення. Загалом слід додати, що кроси у штрафний майданчик з зони, як на відео нижче, можна називати – «ранніми кросами», досить часто використовуються «Карпатами», і були в наявності Лупашка,

ще у «Інгульці».

Завдання те саме, змусити захисників суперника працювати лицем до власних воріт, що дуже неприємно для гравців що обороняються, бо вони позбавлені можливості контролювати переміщення гравців групи атаки.

Приклад з ілюстраціями з роботи Владислава Лупашка у першій лізі наведено на малюнках вище.

Варіативність тактичних схем, в залежності від суперника, але зі збереженням основних засадЗ низу на малюнках показано, як «Карпати» можуть вести перебудову в залежності від зони перебування м’яча на футбольному полі, і за умови, що суперник розташований – «5-4-1», або в інших схемах, але з – 5-ма захисниками з формації – «4-3-3», на – «3-1-6». Для цього Мірошніченко не зміщується до середини, для створення чисельної переваги у цій зоні поля, а піднімається вище по краю, (тут варто сказати, що з Сичем, цей варіант може і має бути ще більш ефективним).

Відповідно третя зона заповнюється – 6 гравцем. Основна мета отримати перевагу в останній третині поля, як тиском на усі «коридори» захисту суперника, так і створенням чисельної переваги в окремих зонах.

На картинках нижче, виділено ці переваги. «Карпати» мають чисельну більшість у центральній зоні – 3 в 2, але при цьому завдяки цій системі формується така сама перевага – 3 в 2 і на правому крилі нападу, і на лівому, завдяки трикутникам між гравцями, що теж показано на малюнках.

Також ця система характеризується великою кількістю ротацій між гравцями і змінами позицій, але у межах – «3-1-6». Маємо зміну позицій між Підлепенцем і Мірошніченком, а також між Євгеном та Іґорем. На другому малюнку, показана проникаюча передача від Педрозу у зону між лінії захисту «лелек», де розташовані Чачуа і Очеретько. Відповідно один з центральних захисників вимушений висуватись вперед для опіки Амбросія, що формує «коридор», або вертикальний канал, у лінії захисту «Лівого Берега».

Ще одна перевага системи, це здатність дуже активно вести контрпресинг, у випадку втрати м’яча, і для цього у команди є додатковий високо розташований шостий гравець. Дуже важливий виконавець для активного ведення гри, є опорний півзахисник, саме він має покривати можливі зони виходу опонентів з-під пресингу,

якщо такий їм вдається.

Ротації групи атакиХоча цей елемент гри уже описаний на прикладі гри проти «Лівого Берега», виніс його в окремий підпункт, бо це дуже важлива особливість у системі гри Лупашка. І загалом вона пояснює чому наприклад – Квасниці важко попасти в основний склад, хоча на мою думку, він переважає усіх своїх конкурентів з запасом, як вінгер, чи крайній форвард. Питання, що у Лупашка, восьмі номери – Бруніньо, Чачуа, Очеретько, і вінгери – Костенко, Шах, раніше Стеніо, Підлепенець через постійну ротацію в атаках, мають вміти працювати на різних позиціях. По цій причині на картинках Амбросій Чачуа часто опиняється на фланзі, чи навпаки хтось з вінгерів у середині. Відповідно вимоги до гравців на цих позиціях дуже високі у сенсі універсалізації.

Це можна розглядати, як перевагу чи як недолік, дивлячись як ми дивимось на розвиток гравців і чи віддаємо перевагу якості футболіста над структурою, або навпаки.

Приклади ротацій. На перших двох малюнках видно, що «Рух» використовує персональну опіку, де кожен гравець відповідальний за конкретного гравця «Карпат».

Це створює ситуацію, коли під час ротацій гравців, захисники «Руху» втрачають позиційну структуру. Дідик котрий спочатку орієнтується на Чачуа залишає простір за спиною, куди рухається Іґор. Холод реагує в включення в атаку від Бруніньо, що ще більше дезорганізовує захист.

Наступних два малюнки показують, ці ж недоліки персональної опіки, але уже на фланзі. Стеніо витягує за собою Романа, і одночасно з рухом бразильця Чачуа заповнює вільний простір своїм вбіганням у нього. Таким чином Амбросій опиняється один у вільній зоні, і що важливо, «Карпати» отримують динамічну перевагу.

Відео одного з епізодів ротацій

Глибина атакиЩоб ефективно працювати проти середніх і низьких блоків, дуже важлива роль нападника котрий формує «глибину» розтягуючи тим самим захист по вертикалі. Декілька прикладів з роботи Іґора, котрі показують важливість форвардів, не лише у завершені епізодів, де бразильцю безперечно потрібно додавати, але й у взаємодіях, і створені ігрових ситуацій для партнерів по команді.

Якість Іґора у діях в позиційних атаках. У даному випадку, на малюнку вище,

бразильський нападник формує глибину атаки. Це створює простір між лініями захисту «Зорі», і вбігання у цю зону від Чачуа, чи Бруніньо, дозволяє загрожувати воротам суперника. При цьому не так важливо, чи виграє Іґор верхове єдиноборство (він його програв в епізоді), бо зону підбору м’яча контролюють «інсайди» карпатівців.

Ще ряд з двох малюнків нижче, показує, як бразилець витягує на себе правого захисника опонентів, картинка перша, створює лінію передачі на фланг, куди відкривається Мірошніченко, активний рух вперед від Костенка з Чачуа, створюють розрив між лініями захисту, і знову ж таки Іґор випереджає свого опонента (правого захисника), відриваючись в ударній зоні в межах штрафного майданчика.

Підсумовуючи, в Лупашка досить вагомий набір інструментів для командних взаємодій під час володіння м’ячем, так багато що з вище наведеного потребує доопрацювання, окремі елементи більше епізодичні, аніж сталі. Декотрі залишив без уваги, бо уже описував їх у попередньому матеріалі. Проте загальна ідея розвитку команди і загалом бачення Владиславом Лупашком футболу,

дуже вигідно його вирізняє на фоні інших українських тренерів.

Гра проти м’яча. ЗахистПресинг і контрпресинг

Карпати ведуть пресинг у схемі – «4-3-2-1» концентруючись у середньо-високому блоці, витримуючи певний час перед переходом до високого пресингу. Тут є момент «вичікування» на помилку суперника, або зміщення гри на фланги, де їхня вузька центральна структура стає ефективнішою при перекритті можливих передач у середину. Стратегія побудована на «читанні» гри та потрібному моменті.

Один з прикладів показаний на малюнку вище. Дві «вісімки» у даному випадку Чачуа та Очеретько, а згодом Бруніньо і Чачуа це гравці котрі направляють пресинг, вони обирають момент тиску, і вони ж відсікають групу гравців суперника. Тут може бути досить багато критеріїв оцінки моменту. Невдалий прийом м’яча захисником, суперник перебуває лицем до власних воріт, і відповідно погано бачить варіанти продовження і інші можливості.

У більшості випадків, «Карпати» намагаються «відсікати» окрему групу гравців зосереджуючи основний тиск на фланзі. Тому можна говорити, про пресинг зорієнтований не лише на індивідуальному тиску,

алей на просторі.

У випадку низького розташування, як зображено на другій картинці. Двійка Чачуа і Очеретько є тими гравцями котрі починають «витискати» суперників.

Ще один приклад з матчу проти «Олександрії». Контроль простору у середині поля, це початкова фаза переходу у пресинг. Завдання змусити суперника рухати м’яч у фланг, і вже тоді це момент переходу до активних дій. Рівно так само це працює і у високому пресингу.

Контрпресинг, це елемент котрий потребує ще суттєвого покращення, так були окремі матчі, як з наведеним вище «Лівим Берегом» де контрпресинг працював майже ідеально, через велику групу гравців залучених у позиційну атаку, і особливо дуже вдалий вибір позиції від Альвареса, котрий перекривав усі можливі зони виходу «лелек» в швидкі атаки. Але суперники вищого класу все таки не мали таких суттєвих проблем.

Середній і низький блокЦю складову гри додав у матеріал виключно по причині певних змін котрі відбуваються у весняній частині сезону. Загалом восени тактична формація при грі у захисті завше була – «4-3-2-1», і мала очевидний недолік. Це покриття простору по зонах «інсайдів» і складність протидіяти флангових перевантаженням.

Вище на малюнку зображено тактичну модель «Карпат» - 4-3-2-1. Чачуа і Очеретько займають активні позиції, у середній зоні футбольного поля. А крайні вінгери, звужуються до середини, тим самим зменшуючи відстані між собою в одній лінії. Це потрібно для того, щоб ускладнити просування м’яча для «Динамо» на Піхальонка і Кабаєва. Але зони «інсайдів» не контролюються.

І наступний зняток, флангове перевантаження. Велика група гравців розташовується на одному краю поля, вибудовуючи трикутники між собою і в рамках цих трикутників, ведуть взаємодію через короткий пас. Це змушує львів’ян, зміщувати власний блок захисту на один край, тим самим відкриваючи багато простору на протилежному фланзі, як у даному випадку під Кабаєва.

Відповідно у динамівців є два варіанти, або продовжити взаємодію на фланзі, де вони зосередили – 6 гравців, важливо розуміти, що тут мінімальний ризик отримати швидку контратаку у відповідь, адже у випадку втрати м’яча у цій зоні, кияни миттєво починають контрпресинг, маючи все тих же – 6 виконавців у даній зоні, або швидко перевести м’яч на протилежний край,

де створена ізоляція для вінгера, і він може індивідуальними діями продовжити атаку.

В інший спосіб, але ці проблеми з покриттям простору вирішувала для себе й «Олександрія».

Тому у весняній частині сезону Владислав Лупашко вирішив додати іншу систему захисту у середньому і низькому блоці – «4-4-2», або – «4-4-1-1», що краще покриває ширину поля, і краще вирішує проблеми з зонами «інсайдів», але у той же час, зменшує можливість «витіснення» суперників і кількість гравців готових до швидких переходів в атаку. Як на мене це помилкове рішення, потрібно було удосконалювати власну модель гри. Або іншими словами не шукати і створювати план Б, а вдосконалити план А. Хоча тут потрібно зауважити, що на даний час, було лише декілька таких перебудов, в окремих матчах.

ПідсумокЛупашко, однозначно один з найперспективніших молодих тренерів в Україні. Він не боїться виходити за межі українського футбольного середовища. Процес його роботи вигідно відрізняється від загалу. Пошук інших засобів протидії середнім і низьким блокам. Сміливість використовувати моделі, котрі у більшості не властиві українському футболу. Здатність створити не типову для нашого футболу команду, в привнесенням сучасних тенденцій. Питання лише, чи продовжать «Карпати» свій розвиток і поступовий хід вперед? Чи це уже максимум, що можна витягнути з наявних виконавців?