Провідна неділя: чому українці вшановують померлих саме так і що змінилось за 100 років
Провідна неділя, або Радониця, - це особливий день у році, який має глибокі корені. Цього року Радониця припадає на 27 квітня. Традиції Провідної неділі в Україні змінювалися десятиліттями, але сенс цього дня залишився незмінним - вшанувати памʼять близьких, які відійшли у вічність.
Історичне походження та традиції Провідної неділіПровідна неділя припадає на першу неділю після Великодня і символізує завершення поминального тижня. Згідно з народними віруваннями, у цей день душі померлих повертаються на землю, і живі мають нагоду вшанувати їхню пам’ять.
По всій Україні цей день називали по-різному - Гробки, Могилки, Діди - але суть залишалась одна.
До Провідної неділі українці готувалися заздалегідь: наводили лад на кладовищах, прикрашали могили квітами, вінками та вишитими рушниками - особливо на Поліссі, Слобожанщині та Волині.
У гуцульських громадах вірили, що душі померлих йдуть до церкви, тому протягом тижня дотримувалися особливих заборон - не прали, не білити хату, не шили, не рубали дров.
У сам день Проводів відбувалися панахиди на цвинтарях. Священники освячували могили та роздавали вірянам артос - великодню паску-оберіг.
Її зберігали вдома, клали до труни чи давали недужим.
На могили клали крашанки, коржі, паски, ділилися їжею з нужденними, жебраками чи дітьми - просили в них молитов за душі покійних. Подекуди вірили, що ці дари - й для птахів, бо душі можуть з’явитися саме в такому образі.
У багатьох регіонах, зокрема на Поділлі, Поліссі, Волині, побутував звичай влаштовувати поминальні трапези просто на кладовищі. Могили накривали скатертинами, викладали великодні страви - коливо, паску, хліб.
У західних областях, особливо в греко-католицьких громадах, традиція спільних застіль на кладовищах не була поширеною. Однак етнографічні записи кінця ХІХ-початку XX століття свідчать: навіть у гуцульських селах люди влаштовували "столи" на могилах із великодніми стравами, запрошували одне одного до частування. Ці давні обряди були проявом не лише скорботи, а й зв’язку поколінь.
Зміни за останні 100 роківУ XX столітті, особливо під час радянщини, багато релігійних традицій, зокрема пов’язаних з Провідною неділею, зазнали утисків. Антирелігійна політика призвела до втрати багатьох обрядів та звичаїв.
Проте з відновленням незалежності України деякі традиції почали відроджуватися. Зокрема, у деяких місцевостях знову проводять поминальні обіди на кладовищах, хоча частіше це відбувається у формі родинних зібрань вдома.
Сучасні тенденції також вплинули на зміну традицій. Наприклад, у містах поминальні обіди на кладовищах стали менш поширеними, а замість традиційних страв на могили приносять цукерки, печиво та фрукти. Також зменшилася кількість обмежень та заборон, яких дотримувалися раніше протягом поминального тижня.
Що робили наші предки перед Провідною неділеюНаші предки дотримувалися чималої кількості заборон і обмежень у поминальний тиждень. Ось основні заборони та обмеження, які побутували у різних регіонах України:
- Не співали, не грали на музичних інструментах, не влаштовували гулянь, бо радість може образити душі померлих, які "приходять у гості".
- Не можна було працювати в полі або на городі. Землю не тривожили, бо "там спочивають душі".
- Вважалося, що робота з водою або голками "ріже пам’ять" і "ранить душі". Тому українці 100 років тому не прали та не шили.
- Перед Провідною неділею обов’язково прибирали - і в хаті, і біля могил. Вважалося, що душі "не заходять у брудну хату".
- Крім того, будь-які конфлікти, лайка чи ворожнеча в цей період вважалися великим гріхом.