Вироки по 10-16 років: як Росія переслідує українців в окупації за «шпигунство»

«Якщо не впустите, то ми виламаємо двері, сказали нам люди у формі з автоматами. В них була велика кувалда з ломом».«У ФСБ повідомили, що дочка заважала проведенню «СВО» і буде заходитися під вартою до закінчення «СВО».«Вирок – 10,5 років колонії загального режиму».1 квітня у Москві відбулося засідання апеляційного суду у справі засудженої жительки Херсону Ірини Горобцової. До того її звинуватили у «шпигунстві» і засудили на 10,5 років. А на апеляційному засіданні вирок залишили в силі.До 10 квітня херсонка мала перебувати у Москві, після чого її планували етапувати до слідчого ізолятора в Сімферополі, розповідав батько Ірини – Володимир Горобцов. У листі батькові вона писала, що перед засіданням перебувала у Краснодарі, звідти її етапували до Ростова-на-Дону, а потім – до Москви.Хто ж така Ірина Горобцова і чому її затримали російські силовики?Хто ще з херсонців засуджений у Росії за начебто скоєння «шпигунства»? За яких обставин ці люди потрапили у полон і де вони зараз перебувають?В чому полягають складнощі повернення цивільних із полону і чи є вихід із цієї ситуації?

Про все це дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».До повномасштабного вторгнення РФ Ірина Горобцова жила у Херсоні і працювала в ІТ-компанії. Коли почалася окупація міста, допомагала місцевій лікарні. Вона підвозила лікарів з віддалених районів, шукала і возила їжу, ліки та перев’язувальні матеріали, а також доставляла ліки тяжкохворим людям у віддалених населених пунктах Херсонщини.Ірина ходила на мітинги проти російської окупації, які тоді проходили у Херсоні, публікувала фото звідти у соцмережах. 13 травня 2022 року, на день народження активістки, російські військові під’їхали до будинку, де Горобцова жила разом із батьками, влаштували обшук в їхній квартирі і забрали Ірину з собою.Більше зв’язку з донькою у батьків не було і вони вирішили звернутися до російської окупаційної адміністрації у Херсоні. Там їм повідомили, що доньку відвезли в окупований Крим. Влітку 2024 року окупаційний Херсонський обласний суд засудив активістку до 10 років та 6 місяців позбавлення волі.Невдовзі до затримання, ще до повномасштабного російського вторгнення, у неї діагностували аневризму в мозку,

це стан, який потребує медичного супроводу. У грудні 2024 року від Ірини надійшов лист з неволі, де вона говорила про погіршення свого стану і брак меддопомоги в СІЗО Сімферополя, де її утримували.«Роздратував прапор України»Батько Ірини Володимир Горобцов розповів «Новинам Приазовʼя», за яких обставин російські військові затримали його доньку.«11 людей, всі у формі, з автоматами, прийшли до нас, ми їх впустили, тому що вони казали: «Якщо не впустите, то ми виламаємо двері». В них була велика кувалда з ломом, тобто вони могли запросто це зробити, тому ми їх впустили. Зайшли шість людей з офіцером разом.Вони пройшлись по кімнатах. У кімнаті, де працювала наша донька Іринка, висів прапор України на телевізорі. Для них це було дуже неприємно, вони одразу за нього схопилися і почали бігати по всій квартирі, шукати щось. Нічого не знайшли. В нас пробули приблизно хвилин 10», – згадує ті події чоловік.За його словами, люди у військовій формі перевірили їхні телефони, документи та забрали два ноутбуки й особистий телефон дочки. Після цього інформації про місцеперебування Ірини деякий час не було,

каже її батько. Згодом стало відомо, що її утримують у Криму. Чоловік разом із дружиною поїхали туди, аби дізнатися бодай щось про доньку, але марно.«У нас місяць не було інтернету, а коли з'явився, я знайшов відповідь, яка прийшла до нас з Кримського ФСБ. Що вона знаходиться під вартою, бо вона «заважала проведенню «СВО» і буде перебувати під вартою до закінчення «СВО». Я туди багато разів писав, і приходили одні ті самі відповіді, що життю і здоров'ю нічого не загрожує, а іншу інформацію надати немає можливості, тому що держтайна це. На цьому все закінчилось. Ми найняли адвоката, він там її шукав.Ми знали, що вона в Сімферополі, поїхали туди, але нічого не добилися. Ходили в офіс ФСБ. З нами там ніхто не розмовляв. Тільки черговий сказав їхати додому, що нам потім напишуть. Після цього не було ніякого зв'язку два роки», – каже херсонець.«Схудла на 20 кг»У березні минулого року почалися російські «слідчі дії», і тоді Ірина змогла написати листа, розповідає пан Володимир. Батьки зрозуміли, що на їхню доньку чинили психологічний тиск.«Вона підтвердила, що в неї телефоні знайшли,

що це її дані, а там знайшли фотографії, які вона десь надсилала. Крім того, у Фейсбуці теж щось писала, і це теж вона підтвердила. Таким чином це все сприяло тому, щоб винести вирок у 10,5 років. 1 квітня відбувся, так сказати, суд апеляційний, і вирок залишили таким самим.Нам надіслали фото її – вона за цей час схудла кілограмів на 20. З їжею, звісно, там важко було – у Сімферополі саме, а в Москві вона каже, що умови кращі», – розповів він.Горобцов додав, що Ірина внесена до списків на обмін з українського боку, втім Росія не підтверджує те, що жінка перебуває у полоні. Де саме вона буде відбувати покарання, наразі також невідомо.«16 років колонії суворого режиму»Історія Ірини Горобцової не поодинока. Микола Петровський – також херсонець, якого у Росії незаконно засудили за начебто «шпигунство». Чоловік має інвалідність. Попри це, коли почалася окупація міста, він активно займався волонтерською діяльністю.«У нього відсутня частина ноги, замість неї протез. Травму мій син отримав до повномасштабного вторгнення в автомобільній аварії. Він ніколи не служив в армії,

не держав зброю в руках. Під час окупації Херсону, попри свою інвалідність, він залишався в місті.Він допомагав людям: розвозив малозабезпеченим продукти, хліб, воду. Він, ризикуючи своїм життям, допомагав евакуювати людей. Він дуже добра й чесна, чуйна людина. Він – відданий патріот своєї батьківщини. І за це 27 березня, у день мого народження, сина викрали військові РФ», – розповіла мати херсонця Любов Петровська.Після викрадення Миколи, його рідні пів року не знали, де він перебуває. Зрештою, в кінці вересня 2022 року їм подзвонив російський адвокат і сказав, що сина утримують у СІЗО в окупованому Сімферополі та інкримінують «шпигунство».«13 лютого 2024 року Верховний суд РФ незаконно виніс вирок – 16 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Після чого почалось етапування. Це був дуже тяжкий період. Ми не знали, де він знаходиться», – каже жінка.За її словами, тільки через два місяці вони дізналися, що син перебуває на території Росії у колонії. Вона повідомила, що стан здоров'я сина з кожним днем погіршується. Це пов'язано з відсутністю медичної допомоги,

реабілітації, догляду, вважає Петровська.«До війни у сина було виявлено золотистий стафілокок. У нього постійно фурункули, і абсцеси на тілі. Підвищується температура. І це може привести до зараження крові. Це дуже небезпечно. Йому пошкодили протез – він поломаний. Через це протез натирає ногу, утворюються рани, він не може ходити, не може сидіти, лежати із-за фурункулів і абсцесів», – пояснила жінка.Українські інституції, які опікуються полоненими, зафіксували інформацію про Миколу Петровського, але російська сторона його не підтверджує, додала мати.«У нього зараз всихає нога, у нього виразка шлунку, медичної допомоги не надають. Я не знаю, що робити. У нього травмований слуховий прохід, він погано чує і погано бачить.Мій син – цивільний. Людина з інвалідністю, з тяжкими хворобами. Я не знаю, скільки він може протягнути. Я кожен день з чоловіком чекаю на той день, коли наш син повернеться, але я не знаю, чи ми доживемо до цього дня, і чи син повернеться живим», – зізнається мати херсонця.Досвід Романа СущенкаРоман Сущенко – український журналіст, колишній політв'язень,

який також свого часу був незаконно заарештований та засуджений у Росії за начебто «шпигунство». Восени 2016 року чоловік у приватних справах поїхав до Москви. Там його затримали російські силовики.Журналіст розповів «Новинам Приазов'я», що після першого судового засідання його перевезли до СІЗО Лефортово у Москві. Там деякий час перебувала і херсонка Ірина Горобцова. Йому також пропонували співпрацю зі слідством.«Я бачив у коридорі камеру, тому розумів, що якщо я погоджуюся, з мене будуть вимагати обмовити колег, наговорити на українську владу, на представників різних закладів, дипломатів. Я чітко усвідомлював, що готується така акція. Відповідно, я відмовився.Я був свідком не один раз, як у сусідніх камерах деякі ув'язнені накладали на себе руки. Це були статті, пов'язані з продажем і розповсюдженням наркотиків. Дуже суворо їх там пресували. Звісно, що це впливало на персонал, на всіх ув'язнених», – згадує він.Журналіст розповів, що у Лефртово є практика зміни співкамерників, які могли співпрацювати з адміністрацією СІЗО. Ці люди передавали всі розмови та дані про його поведінку,

що потім лягало в його справу.«Рівень насильства кратно зріс»Романа Сущенка засудили до 12 років ув'язнення. У жовтні 2018 року його етапували до колонії №11 суворого режиму у Кіровській області Росії. Умови там були жорсткими, але зараз з українськими полоненими поводяться набагато гірше, каже журналіст.«Був психологічний постійний тиск з боку ув'язнених, з боку наглядачів, з боку адміністрації. Допитували про те, хто такі бендерівці, а ви за них чи ні? Я відповідав, що бендерівці – мешканці міста Бендери, а Степан Андрійович у нього Бандера прізвище. Звісно, що це все злило їх.Так зване БМ – безпечне місце у штрафному ізоляторі, в різних камерах нічим не відрізнялося від камер штрафного ізолятора. Щури бігали, санітарія ніяка і було дуже-дуже холодно. Там в жовтні температура наближається до нуля, а у листопаді вже сніг, на вулиці може бути й 30 градусів морозу, а в камері +13.Зважаючи на власний досвід перебування в місцях несвободи на території РФ у період 2016-2019 років, я не можу порівнювати ту ситуацію, ті засоби впливу, насильства, які були на той час з тими,

які відбуваються зараз. Ми знаємо тисячі свідчень наших військовополонених, ув'язнених цивільних, яким вдається сюди приїздити. Рівень насильства кратно зріс і порівнювати не можна».Роман Сущенко повернувся додому 7 вересня 2019 року. Тоді Україна і Росія провели обмін, в результаті якого звільнили 11 незаконно засуджених у Росії українських полонених. Також тоді до України повернулися 24 моряки, яких Росія захопила в районі Керченської протоки у листопаді 2018 року.«Аномальна кількість «шпигунів»Голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик розповіла «Новинам Приазов'я», що, за підрахунками цієї організації, у Росії за сфабрикованими справами незаконно судять або вже засудили 5-6 тисяч громадян України. Серед них – і звинувачені у начебто скоєнні «шпигунства».«Якщо казати щодо справ про «шпигунство», то ми маємо деяку інформацію на прикладі окупованого Криму. За останніх два роки в Криму було зафіксовано 74 повідомлення про затримання чергових «шпигунів», «диверсантів», «підривників» або «екстремістів». І на цьому фоні кількість «шпигунів» виглядає аномальною.

Взагалі, можна сказати, що в Криму і на інших окупованих територіях зараз така «шпигуноманія», – каже вона.Окупанти намагаються в кожному українці, які є нелояльним або виглядає таким, побачити якогось «шпигуна» або «диверсанта», зазначила Печончик.«За час повномасштабного вторгнення в кримських судах розглянуто 52 справи про «шпигунство» і «державну зраду». Для порівняння, за весь період окупації до повномасштабного вторгнення таких справ було лише 7. Тобто ми бачимо, як сильно зростають ці цифри», – зауважила вона.Як визволяти?Значна кількість справ про «шпигунство» розглядається у суді в Ростові-на-Дону, повідомила правозахисниця. Українці зазвичай отримують досить значні терміни – від 10 до 18 років позбавлення волі.«Наприклад, в лютому цього року засудили Анну Єльцову, це студентка з Херсону, яку окупанти викрали в грудні 2022 року. Тривалий час не було про неї жодної інформації. Її майже два роки утримували в СІЗО Сімферополя в повній ізоляції. І ось у лютому студентку визнали винною в «шпигунстві» й позбавили волі на 10 років», – навели приклад Печончик.

Отримувати інформацію про такі справи дуже складно, оскільки вони розглядаються у закритому режимі, пояснює вона. Правового механізму повернення цивільних полонених також немає.Виходом із цієї ситуації може бути поділ такої категорії громадян на групи й подальша комунікація про звільнення з полону кожної з цих груп, додала правозахисниця.«Можна розподілити групи (полонених цивільних українців) між країнами, які є партнерами України, щоб кожна країна відповідала за свою невелику групу громадян, і разом з Україною добивалася їхнього звільнення, чинила тиск, розповідаючи історії цих людей, повертаючи їхні імена», – пояснила Печончик.Якщо ж починати міняти російських військовополонених, яких тут утримують на українських цивільних, то це фактично призводить до «торгівлі людьми», каже вона.«Тому що Росія зараз окупує 1/5 української території. І там може проживати від 3,5 до 5 мільйонів українських громадян. Тому ніщо не заважає РФ після того, як вони обміняють певну частину цих цивільних, які вже в полоні, нагребти потім і посадити ще тисячі або десятки тисяч українських цивільних. І ми ніколи не матимемо стільки російських військовополонених, яких ми зможемо надати на обмін», – наголосила правозахисниця.Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець у кінці минулого року повідомив, що у російському полоні перебувають понад 16 тисяч цивільних громадян України. Повернути на той час вдалося менше ніж 200 людей. Лубінець зазначив, що обмін полонених цивільних на військових не передбачений міжнародним гуманітарним правом і Женевськими конвенціями.Текст до публікації підготувала Наталка Кошелєва