«Я приймав пологи, нове життя, а тут зовсім інше»: акушер-гінеколог із Рівненщини рятує життя воїнів

Микола Казмірук пішов на війну у 58 років – його мобілізували у червні 2022-го. Для нього, акушера-гінеколога, робота військового лікаря стала справжнім шоком і випробуванням. Та, каже медик, молитва, підтримка близьких людей і допомога побратимів додають йому віри та сил.

Повідомляє Газета "Медичний вісник".

Фах лікаря Микола Казмірук здобув у Тернопільському державному медичному інституті. До вузу він вступив після закінчення школи у 1982 році. Каже, що медицина йому завжди подобалася До того ж, перед очима завжди був приклад мами, яка працювала медсестрою в Ясениницькому спеціалізованому дитячому будинку. Спочатку хлопець вагався з вибором спеціальності: йому подобалася і кардіологія, і терапія. Та коли на 5 курсі навчання студенти почали проходити гінекологію та акушерство, зрозумів – це саме те, що йому потрібно.

– Стежити за здоров’ям вагітних, допомагати народжуватися на цей світ діткам – це мене захоплювало і дуже цікавило, – розповідає Микола Володимирович. – Так, гінекологія теж цікава по-своєму, але це зовсім інше. А ось саме акушерство - це моє!

Я одразу зрозумів, що зробив правильний вибір.

Втім, аби навчатися на акушера-гінеколога, студенти були зобов’язані після закінчення інституту поїхати працювати за цільовим розподілом. Миколу Казмірука це не бентежило, і він погодився на цю умову.

Отож у 1988 році разом з дипломом отримав направлення на роботу у Володарську районну лікарню на Київщині Пропрацювавши там певний час, за сімейними обставинами згодом він перевівся на Рівненщину, де влаштувався на роботу в Дядьковицьку районну лікарню № 2.

– Я був єдиним лікарем акушером-гінекологом на всю лікарню, тож мав по пів ставки в пологовому відділенні на 10 ліжок, на гінекологічному прийомі та на ургенції, – розповідає Микола Володимирович. – Працював і вдень і вночі, але якось встигав і справлявся з усім. А в 2008 році розпочалася реорганізація закладу, пологове відділення закрили і я перейшов працювати у Рівненську ЦРЛ. Робота мені дуже подобалася: ці відчуття, коли ти приймаєш новонароджену дитинку – просто неймовірні. Якось заради цікавості спробував підрахувати, скільки ж малюків прийшло у цей світ через мої руки – не менше двох тисяч!

З червня 2022 року і донині капітан медичної служби Микола Казмірук – лікар стабілізаційного пункту, що діє на Донецькому напрямку. Сюди привозять поранених бійців «з нуля». Прибувають вони постійно, адже це один із найважчих напрямків. І завдання медиків – стабілізувати їхній стан перед відправленням до госпіталю. Іноді реанімаційні заходи доводиться проводити і в дорозі. Тож часто лікарі також супроводжують хлопців до місця госпіталізації.

– Я ніколи не міг подумати, що стану військовим лікарем – для мене це неабиякий стрес, – ділиться Микола Володимирович. – У мирному житті я приймав пологи, нове життя, це щастя і радість, а тут – зовсім інше рани, кровотечі, біль, відірвані руки-ноги… І ти повинен рятувати людські життя. Та я жодної хвилини не пошкодував про те, що опинився тут. Можливо, й на краще, що саме я, а не якийсь молодий лікар, - хай краще вдома береже своїх дітей та сім’ю. А я – оперуючий лікар, маю великий досвід. Тут мені в неабиякій пригоді стала навичка з акушерства – швидко приймати рішення. А завдяки колегам, які працюють поруч, я багато навчився і можу.

Ми всі - одна команда, багато вже пройшли разом. У критичних ситуаціях поспішаємо на поміч одне одному. Так і вчимося, і здобуваємо свій досвід безсонним ночами і напруженими днями – 24/7. Та скажу, що фізично не так складно – втому можна подолати. А ось морально – дуже важко, важко бачити, як гинуть наші хлопчики.
Буває дуже страшно, коли над тобою літають снаряди, дрони, літає смерть… Це треба просто пережити й перебути. Триматися й не падати духом допомагає молитва. За нагоди я завжди читаю Псалтир і молюся не тільки за себе, а й за всіх. А ще багато залежить від підтримки сім’ї, близьких, друзів. Щодня я обов’язково маю поспілкуватися з дружиною, сестрою, дітьми і внуками - їх у мене четверо хлопчаків.

є
За стійкість і мужність Микола Казмірук отримав чимало нагород. Серед них – відзнака Президента України Володимира Зеленського «За оборону України» та почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «За збережене життя».

Нещодавно Микола Володимирович відсвяткував ювілей. Його вік дає йому право звільнитися зі служби, й на чоловіка, тата, дідуся, брата вже з нетерпінням чекають вдома. Чоловік рахував дні, проведені на війні – довгі 34 місяці. Каже, все, що міг, він уже зробив, та й здоров’я вже не те. Тож планує повертатися до цивільної медицини і працювати в паліативному відділенні Дядьковицької лікарні.

До слова, воно розташоване в тому ж приміщенні, де колись було пологове відділення, в якому лікар починав свій трудовий шлях. Тепер тут на нього чекають інші пацієнти, яким він потрібен не менше.