“Багато загинуло хлопців, хто на реакторі був”: Розповідь ліквідатора аварії на ЧАЕС, який живе у прихистку на Прикарпатті

Микола Гончаров, який півтора року проживає у прихистку “Карітасу” в селі Войнилів на Івано-Франківщині, захворів на рак щитоподібної залози після роботи кранівником на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у червні-липні 1986 року. Про дні ліквідації аварії на ЧАЕС і життя після неї Микола Гончаров розповів кореспондентам Суспільного. Нині чоловікові — 75 років. На Івано-Франківщину він переїхав з рідного міста Курахове Донецької області через постійні обстріли. Зараз Курахове — під тимчасовою окупацією росіян. Микола Гончаров пригадує, як у червні 1986 року поїхав ліквідовувати наслідки аварії на ЧАЕС. З його слів, ліквідатори жили в наметі в Чорнобильській зоні. “Там є залізнична гілка. Ми вивантажували вагони. Мішки здоровенні були. У них — різні матеріали будівельні, можливо, був цемент. Нічого про це нам не казали”, — говорить Микола Гончаров. Він разом з напарниками працював за 30 кілометрів від атомної станції. Харчувалися на польовій кухні. Замість душової — бочка з водою, підігріта сонцем. “По 13 годин ми працювали. Суботи — робочі. Відпочивали лише у неділю, й то, якщо не поставлять вагон”, — ділиться спогадами Микола Гончаров. Ні індивідуальних дозиметрів, ні респіраторів кранівникам, які працювали вдень і вночі, не видали. Через тиждень вони відчули, що стало гірше: була в’ялість, “важка голова”. Але люди продовжували працювати. За роботу поблизу небезпечної зони Микола Гончаров отримав від радянської влади 900 рублів. Невдовзі після повернення додому чоловік захворів на рак щитоподібної залози. Також у ліквідатора суттєво впав зір. “Багато загинуло хлопців, хто на реакторі був. Ми ж цікавилися, хто, де й що, коли зустрічалися. І тільки чути було: той помер, той помер, той помер. Ми дуже багато пережили”, — каже Микола Гончаров.