«Небесне військо»: Юлія Верхогляд, Роман Ткач та Артур Калюжний назавжди повернулися додому…
Вчора, 25 квітня, у трьох громадах Хмельницької області в останню земну дорогу провели земляків, які боронили Україну від російських окупантів.
У Славуті попрощались із 23-річним Артуром Івановичем Калюжним, який загинув 20 квітня під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Павлівка Запорізької області.
Після навчання, будучи 19-річним юнаком, Артур прийняв рішення добровільно підписати контракт зі Збройними Силами України. «Його військовий шлях розпочався із 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де він служив на посаді старшого навідника мінометної батареї. Старший солдат Калюжний Артур Іванович до останнього був відданий військовій присязі та мужньо виконував свій військовий та громадянський обов'язок – стояв на захисті своєї країни, - розповіли в Славутській міській раді. - Незважаючи на свій молодий вік, у військовій сфері Артур зарекомендував себе як мужній, відважний та надійний боєць. Любив екстрим, ніколи не відмовлявся від бойових виїздів. Не боявся він і смерті, йшов звитяжно до кінця. Сміливий, хоробрий, сильний…
За період служби Артур Калюжний був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест»,
відзнакою «Захиснику України. За честь! За славу! За народ!» Міністерства оборони України, медаллю «Сильному духом» від командування бригади.
Вічний спочинок захисник України знайшов на «Новому кладовищі» в Славуті. Артуру Калюжному навіки 23 роки… Фото facebook.com/SL.SLAVUTA.
Шепетівська громада провела в останню земну дорогу полеглого на війні воїна, старшого солдата Ткача Романа Володимировича.
«З дитинства полюбляв спорт, особливо футбол, мав багато друзів. Після 9 класу Роман вступив до Полонського професійного ліцею, де опанував фах електрика. Його руки завжди тягнулися до роботи — він любив створювати, лагодити, бути корисним. Згодом відслужив строкову службу в армії, після чого вирішив залишитися за контрактом. Служив у Херсоні, де і загартував свій характер, заглибився у військову справу і став справжнім професіоналом. Після армії юнак повернувся до цивільного життя, працював за фахом, шукав себе, змінював роботу, прагнучи знайти не просто джерело заробітку, а щось справжнє, важливе, - йдеться в повідомленні Шепетівської міської ради. - 24 лютого 2022 року,
коли ворог переступив поріг рідної землі, серце Романа підказало йому єдиний правильний шлях. Без вагань, у перший день повномасштабного вторгнення, Роман пішов добровольцем. Його не треба було умовляти — він сам прийшов до військкомату, з поглядом, у якому горіли рішучість і гнів. Його прирядили до 47-ї окремої механізованої бригади. Він відразу опинився в самому пеклі — штурми, бої, вибухи, втрати».
Під час одного з бойових виходів Роман отримав контузію, але не зламався. Пройшов лікування й повернувся до строю, цього разу - до 14-ї окремої механізованої бригади. «Він був не просто солдатом. Сильний, витривалий, загартований. Мріяв про службу в Силах спеціальних операцій, постійно тренувався, вивчав нову техніку, тактику, не зупинявся у своєму розвитку ні на мить. Його жага до знань і вдосконалення вражала. Він знав, для чого він тут, знав, кого захищає і не дозволяв собі слабкості. Та за всім цим — бронею, автоматом, суворим поглядом — завжди залишався добрим і чуйним хлопцем», - розповіли в міськраді.
17 квітня 2025 року серце Романа зупинилося під час виконання бойового завдання… Йому назавжди 30 років.
Роман Ткач. Фото з facebook.com/ShepetivkaCityCouncil
У селі Серединці Шепетівського району попрощалися зі старшим солдатом Юлією Анатоліївною Верхогляд, серце якої перестало битися 22 квітня.
«Навчалася у Серединецькій загальноосвітній школі. Зростала чуйною, доброзичливою, життєрадісною, трудолюбивою, позитивною дівчинкою, великим патріотом рідної країни – такою залишалася і в дорослому житті. Після створення сім'ї вирішила присвятити себе військовому ремеслу. З березня 2013 року підписала контракт: військову службу проходила у бригаді тактичної авіації однієї з військових частин Миколаєва, - розповіли в Судилківській сільській раді. - Відчайдушна, відповідальна, вірна військовій присязі донька Українського народу мужньо виконувала священний обов'язок по захисту рідної землі.
22 квітня 2025 року хоробре серце Захисниці України перестало битися. У Юлії Анатоліївни залишився чоловік та двоє прекрасних дітей – син Анатолій, донька Іванна».
Юлія Верхогляд навіки спочила в рідному селі Серединці. Їй назавжди 36 років.
Юлія Верхогляд. Фото з facebook.com/SudylkivskaTG
Читайте також: «Таких людей дуже мало»: у Хмельницькому попрощалися з воїном Олександром Куніциним
%VIDEOADS%