Історичним центром давнього міста на Хмельниччині слугувало перехрестя торговельний шляхів
Історичним центром давнього міста на Хмельниччині слугувало перехрестя торговельний шляхівСпоконвіку, ще коли на місці Старокостянтинова було село Колищенці, його центром слугувало перехрестя торгівельних шляхів, які йшли між річками Случ та Ікопоть та битими дорогами з Меджибожа до Кузьмина та Львова.
Вигідне розташування міста на перехресті торговельних шляхів того часу зумовило його швидкий економічний розвиток. Місто стало значним центром ремесел та торгівлі. Центром давнього міста була сучасна площа — перехрестя головних вулиць.
З розбудовою нового міста у ХVІ столітті, його вулиці отримували назви за напрямками головних доріг. Відомий історик Баранович О. І. в праці «Нове місто Західної України ХVІ ст.» писав:
«В Старокостянтинові базар знаходився в центрі міста, на перехресті вулиць Меджибіжської та Олександрівської. Навколо базару стояли кращі будинки, більшість кам’яних. В 1650 р. на 42 будинки, розташованих навколо базару, 12 було кам’яних. Біля базару жила міська знать. На самому базарі знаходились кам’яні і дерев’яні торгівельні приміщення, а також кам’яна ратуша з камінною вежею,
на якій бив годинник».
Саме в центрі міста, завжди було людно, проходили великі базари.
В кінці ХІХ століття в місті було більше 2200 будинків, з них лише 65 кам’яних: 284 міських лавок, 178 камінних, ¼ яких розміщена в кам’яних рядах, спеціально для цього зведених.
Житель міста М. Зуц зазначав:
«Ярмарки в Старокостянтинові бувають 8 разів на рік. Головні бувають 15 квітня, 20 травня, 30 листопада; інші — 1 січня, 7 квітня, 12 червня, 1 жовтня. На ярмарки привозять тканинну, сільські продукти, домашню птицю, рогату худобу, коней, свиней, різні с/г предмети. Базари бувають щонеділі по вівторках, п’ятницях та неділях. Ці товари везуть з місцевих сіл. В ці дні головні 71 старших купців, 689 міщан, 110 цехових. Торгували з Австрією хлібом, з Польщею свинями, з навколишніми містами сіллю (щорічний віз солі досить великий, щорічно число чумацьких підвід нараховує не менше 15 тисяч). Крім того, торгували великою рогатою худобою, кіньми, вівцями, значна кількість яких збувалася в Австрію. Немалий ринок був на солену рибу. В більшості всі торгівельні справи знаходяться в руках євреїв.
Що ж до торгівлі свинями, то вони закуповуються на сільських ярмарках і по відгодівлі, великими гуртами відганяються в Польщу і Пруссію. Цей промисел досить розвинений. На закупку свиней приїздять торговельники з Варшави та прикордонних областей. Загальний обіг торгівлі Старокостянтинова простягається до пів мільйона крб. в рік, а часом і більше».
Уродженець Нового міста Михайло Ботін в автобіографічній повісті «Старокостянтинів — моя батьківщина» розповідав:
«…в повітовому місті Старокостянтинів, за розповідями моїх батьків, до 1917 року базарна площа являла собою центр міста, де в кожній крамниці було все необхідне для домашнього побуту: посуд, чай, цикорій, бублики, грудочки цукру рафінаду інші товари, які перебували по сусідству з бочками оселедців, керосину, бурштинового дьогтю…
До всіх привілеїв базарної площі потрібно додати немалий факт того, що вона (площа) була і центром місцевої інформації про більш чи менш значимі, а частіше всього і мало значимі події міського життя. Тут можна було дізнатись, хто на кому збирався одружитись, яке придане готують батьки нареченої, хто з ким, чому посварився, і хто й чого помер, а також масу найцікавіших міських обивательський новин….».
Тут, в центрі міста, на перехресті головних вулиць, зажди проходили важливі мітинги, зібрання. На початку Другої світової звідси йшли на фронт, в 1945 р. тут проходили колони переможців, які повертались з Берліну. Поступово з’явились інші нові площі в місті, але терміни — «центр», «в центрі» використовуються досі.
Світлана Сусугурова, Старокостянтинівський історико-краєзнавчий музей