Що церква каже про процедуру штучного запліднення?
Церква критично висловлюється щодо процедури in vitro, оскільки це допускає зачаття людського життя не природним шляхом, а внаслідок медичного експерименту, який передбачає відбір і навіть знищення непотрібних ембріонів, і не лікує безпліддя. Однак церква зазначає, що дітей, народжених завдяки такому зачаттю, потрібно приймати з любов’ю та повагою, на які вони заслуговують так само, як і ті, що були зачаті природним шляхом.
Від самого початку церква вважала, що потрібен біоетичний закон, а діяльність будь-яких осередків, які займаються діагностикою та лікуванням безпліддя, не може відбуватися в законодавчому вакуумі. Проте саму процедуру in vitro церква не приймає з кількох дуже важливих причин. Церква вважає цю процедуру морально неприйнятною, оскільки та передбачає зачаття людського життя в пробірці (лат. in vitro, що означає «у склі») в умовах лабораторного експерименту й за участі третіх осіб, а не внаслідок природного статевого акту жінки й чоловіка.
В енцикліці «Evangelium Vitae» (1995) св. Іван Павло ІІ зазначив, що технології штучної репродукції «морально неприйнятні,
оскільки відокремлюють народження від справжнього людського контексту подружнього акту». Потім Папа пояснює, що зачаття дитини не можна замінити технічною процедурою, оскільки в такій перспективі дитина стає своєрідним «продуктом», створеним у лабораторії.
Крім того, процедура in vitro зазвичай дає не один ембріон для перенесення в утробу матері, а більшу їх кількість, щоб уникнути ситуації, коли один ембріон може виявиться генетично дефектним. Потім відбирають найкращий ембріон, інші — здорові — заморожують, а «непридатним» загрожує знищення.
У контексті in vitro виникає спокуса створення ідеальної людини, якій дозволяють народитися і розвиватися лише після попереднього очищення від вад на ембріональній стадії. Тим часом — як каже Церква — кожну дитину потрібно приймати як дар любові Бога до її батьків та їхньої взаємної любові.
«Біологічний матеріал»
Іван Павло ІІ у «Evangelium vitae» застерігав, що «надлишковим» ембріонам загрожує знищення або використання в наукових дослідженнях, які нібито мають служити прогресу науки та медицини, але насправді зводять людське життя до ролі «біологічного матеріалу», яким можна вільно розпоряджатися.
В Інструкції Конгрегації віровчення «Donum vitae»,
опублікованій кількома роками раніше (1987) про повагу до людського життя, що зароджується, і про гідність його передачі, стверджується: ембріони, отримані в пробірці, є людьми і суб’єктами права, їхню гідність і право на життя потрібно поважати від першого моменту їхнього існування. Натомість аморально продукувати людські ембріони, призначені бути доступним «біологічним матеріалом».
Наприклад, польські єпископи у документі «Про біоетичні виклики, що стоять перед сучасною людиною» (2013) вслід за енциклікою св. Йоана Павла ІІ «Evangelium vitae» наголошують, що людське життя — це фундаментальна цінність і невід’ємне благо. Тому воно потребує абсолютного захисту, незалежно від терміну та якості життя людини. Церква зобов’язана захищати людське життя від початку аж до природної смерті та поважати вимоги як Божого, так і природного закону.
У цьому документі єпископи торкнулися питання процедури заморожування «надлишкових ембріонів».
«Надлишки ембріонів заморожують для зберігання та можливого використання в подальших спробах завагітніти, якщо попередні спроби виявляться невдалими. Сам цей процес уже є приниженням людської гідності. Врешті-решт більшість заморожених і розморожених ембріонів гинуть у цьому процесі або стають нездатними до подальшого здорового розвитку. Адже ембріон — це людина, і кожен ембріон виявляється безпорадним членом людської родини, чия гідність і права безжально потоптані», — зазначено в документі.