Чому порятунок Покровську — це порятунок української економіки

Стан української металургії та значення для неї коксівного вугілляМеталургія є ключовою галуззю промисловості України, що забезпечує значну частку ВВП, експортних надходжень та зайнятості. З початком повномасштабного вторгнення рф металургійна сфера України стрімко обвалилася. Відразу були втрачені «Азовсталь» і ММК ім. Ілліча, другий і третій за розмірами металургійні заводи України. Багато підприємств, як то Авдіївський коксохім, були зруйновані. Інші — «Запоріжсталь», «АрселорМіттал Кривий Ріг» та ін. — зазнали й продовжують зазнавати системних ударів.

Мобілізація та евакуація призвели до відтоку тисяч і тисяч висококласних спеціалістів. Морська блокада перебила головну логістичну артерію металургії. А пізніше ситуацію ще більше посилили блекаути, через які підприємства вимушено простоювали. Як результат, випуск чавуну впав з 21,1 млн тонн у 2021 році до 6,4 у 2022. Сталі — з 21,3 млн тонн до 6,2, а сталевого прокату — з 19,1 млн тонн до 5,3.

Однак завдяки зусиллям Сил оборони, держави та бізнесу, ситуація почала виправлятися. Минулого року сектор металургії в Україні демонстрував ознаки відновлення після критичного 2022 року.

Попри всі виклики, металургійні комбінати почали поступово нарощувати випуск продукції. У 2024 році українські підприємства виготовили 7,09 млн тонн чавуну, зайнявши 13-те місце у світі, і 7,58 млн тонн сталі, що дозволило увійти до 20-ки найбільших виробників. Це були найвищі у світі темпи зростання виробництва чавуну (+18%) та сталі (+21%), стверджують дані Worldsteel.

Перший місяць 2025 року також був доволі оптимістичним. Якщо порівнювати з січнем 2024 року, виробництво сталі зросло на 12,3%, чавуну — на 7,2%, прокату — на 6%. Збільшенню виробництва минулого року сприяли відновлення морського експорту, високий попит на український прокат за кордоном і стабілізація економіки. Також зросла й потреба у всіх видах сталевого прокату завдяки ремонтним роботам і відбудові інфраструктурних об’єктів, житлових та нежитлових споруд, спричинених ворожими руйнуваннями.

Однією з основних передумов для подальшого зростання металургії мало бути безперебійне постачання сировини. Українське виробництво сталі, яке традиційно базується на доменній технології, критично залежить від стабільного постачання саме високоякісного коксівного вугілля.

До початку великої війни його нам не вистачало і доводилося імпортувати. Однак із падінням показників металургійної галузі у 2022 році покровське вугілля повністю покривало потреби України.

З цього погляду роль вугледобувних підприємств Покровську неможливо переоцінити. 93% видобування коксівного вугілля в Україні припадало саме на ШУ “Покровське”. Його запаси оцінюються більш як 200 млн тонн, чого б вистачило на ще понад 40 років. До наближення фронту там щодоби видобували від 15 до 20 тисяч тонн гірничої маси. Однак після початку боїв за Покровськ у 2024 році ситуація почала швидко й критично змінюватись.

Наближення фронту і припинення роботи ШахтуправлінняЧерез активні бойові дії на Покровському напрямку вже восени минулого року ШУ “Покровське” почало вимушено згортати видобуток вугілля. Так, у грудні, через активні бойові дії та наближення лінії фронту було призупинено роботу виробничої ділянки в Піщаному. Близькість боїв спричинило падіння видобутку Покровської вугільної на 14% у четвертому кварталі 2024 року порівняно з попереднім. Усього ж за підсумками року Метінвест зменшив загальне виробництво вугілля на 22% у порівнянні з 2023-м,

до 4,2 млн тонн.

Вже на початку 2025 року ситуація не просто загострилася, а стала критичною. 14 січня компанія повідомила про призупинення роботи Покровської вугільної групи у зв'язку зі зміною ситуації на лінії фронту, дефіцитом електроенергії та погіршенням безпекової ситуації в регіоні. Робітникам вугільної групи та їхнім сімʼям була запропонована евакуація, а також перенавчання та працевлаштуватися на активи Метінвесту в Запоріжжі, Кам’янському та Кривому Розі, допомога з підйомними, житлом тощо.

Метінвест підкреслив, що вони мають план дій на випадок такої ситуації, аби забезпечити постачання необхідного вугілля для виробництва сталі на металургійних активах Групи. Заходи передбачають заміщення українського коксу імпортом, зокрема американським постачанням й використання нарощених запасів вугілля.

Ефект доміноОднак навіть “план B” не відміняє важких наслідків від припинення діяльності шахтоуправління: українські виробники сталі зіштовхнуться з гострою нестачею вітчизняної сировини для коксування. А отже проблеми будуть у всієї української економіки.

Для України наслідки втрати вугледобувних підприємств у Покровську можуть стати системними й довготривалими. Найголовніша проблема — проблема імпорту. Ціна коксівного вугілля зросте на десятки процентів. Під час війни, коли бізнес думає про виживання у вкрай несприятливих економічних умовах, це дуже відчутний удар по його фінансових можливостях. Потенційна необхідність збільшення імпорту призведе до додаткових валютних витрат у час, коли кожен долар для України та вітчизняного бізнесу надзвичайно важливий. Також імпорт може “впертись” в обʼєктивну стелю логістичних спроможностей. Навіть закупивши необхідну кількість вугілля за кордоном, далеко не факт, що вдасться його в повному обсязі доставити.

Імпорт вугілля не може не відбитися на ціноутворенні металу, для виплавки якого воно й потрібно. А це спричинить подорожчання продукції для покупців, які можуть віддати перевагу, а отже й українські частки ринку, конкурентам. Якщо у світі останнім часом українські металурги згадувалися як “камбекери” (адже попит на сталь зберігався, а українська продукція поки залишається конкурентною),

то в разі падіння нашого експорту інші продавці можуть заповнити вивільнену нішу.

Призупинення діяльності ШУ “Покровське” — серйозний удар по економіці регіону, і так постраждалого від війни. Йдеться про тисячі робочих місць в навколишніх населених пунктах, які залежать від шахти. Вугільна галузь на Донбасі історично була осердям життя кількох поколінь, а місцеві бюджети формувалися переважно за рахунок податків від гірничодобувних підприємств. Кожна шахта, що зупиняється, тягне за собою череду негативних соціальних наслідків: скорочення персоналу, зменшення купівельної спроможності населення, відплив робочої сили. Зупинка ще одного великого роботодавця в межах Донеччини лише підсилить відтік населення з області — демографічна криза посилюється, а громади ризикують перетворитися на “примарні” міста.

Втрата чергового стратегічного підприємства стане і втратою інвестиційної привабливості для України. Чим більше стратегічних підприємств зупиниться через бойові дії, тим складніше буде відновити довіру потенційних міжнародних партнерів, донорів та інвесторів, тим складніше буде їх переконати не боятися вкладати свої капітали в Україну.

Загалом, втрата покровських шахт загрожує загальмувати відновлення сектору металургії, а отже і всієї української економіки після завершення війни. Призвести до суттєвого скорочення відрахувань до державного і місцевих бюджетів — мова йде про десятки мільярдів гривень прямих і непрямих податків. Для держави, особливо в стані війни, втрачати валютні надходження — це втрачати і в самій можливості фінансувати армію, підтримувати людей, що зараз є надважливо.

Глобальний контекст та проблема альтернативНа міжнародній арені відмова від вугілля довго була загальносвітовим трендом. Так, в енергетиці за останні декілька років відновлювальні джерела енергії обійшли за обсягами виробництва електроенергії вугілля у ЄС, США, Китаї та інших розвинутих країнах. Вкладалися великі економіки й і у розвиток “зеленої” металургії — розвивали технології прямого відновлення заліза, водневого доменного виробництва, досліджували перспективну плазмову металургію.

Однак зі зростанням популярності та встановленням правоконсервативних режимів в Америці та Європі, тренд на екологічність,

цілком вірогідно, може змінитися трендом на ефективність й отримання результатів “тут і зараз”, а значить потреба у коксівному вугіллі виросте. І навіть якщо тренд на “зелену” металургію збережеться, для країн із розвиненою металургією, в тому числі й України, потреба у коксівному вугіллі залишатиметься вагомою ще десятиліття.

Процеси модернізації — довгі й затратні. “Зелений“ перехід потребує залучення колосальних інвестицій, політичної волі й новітніх технологій, які не можна впровадити блискавично. Навіть найоптимістичніші сценарії не гарантують легкого переходу, особливо за умов гострої фази конфлікту та необхідності вкладати сотні мільярдів доларів лише у відбудову міст і підприємств після війни. Саме тому втрата власних родовищ завдасть болісного удару по позиціях української промисловості на світовому ринку у найближчому майбутньому.

Політична та безпекова компонентиВарто враховувати й те, що загострення боїв біля Покровська саме по собі може бути стратегічно мотивованим. Втрата важливого промислового об’єкта — це ще один важіль тиску на Україну. Попри всі заяви рф,

що вона воює тільки зі Збройними силами України, удари постійно й системно завдаються по критичній інфраструктурі, житловим будівлям, обʼєктам промисловості тощо.

Часто саме такі підприємства, як ШУ “Покровське” стають “ціллю №1” для окупантів, що намагаються підірвати нашу економічну спроможність вести війну. Тож актуальні бойові дії в цьому регіоні можуть бути частиною масштабнішого задуму: змусити Україну витрачати великі кошти на компенсацію втрат і паралельно втратити привабливість у світових інвесторів.

Зупинка значного вугільного підприємства стане для них черговим підтвердженням, що українська економіка залишається під ударом, і навіть відносно успішні галузі можуть миттєво опинитися у кризі. А значить ризикувати своїми інвестиціями — не найкращий варіант.

Врятувати ПокровськЗараз бойові дії за Покровськ тривають. Українська оборона тримається, ворога в місті ще немає, а у Сил оборони України на цьому напрямку було декілька вдалих контратакувальних операцій. Однак російський наступ все ще триває, і, як зазначив президент Володимир Зеленський, росія не проти “положити” і 60 тисяч своїх солдатів,

аби захопити місто.

Та поки надія втримати Покровськ й територію поряд все ще зберігається. Вдала оборона та активізація переговорів щодо встановлення миру дають надії сподіватися на краще. За найоптимістичнішого сценарію, якщо бойові дії завершаться в найближчому майбутньому, нехай і постраждалі від обстрілів місто і підприємство залишаться на підконтрольній території України.

Якщо ж мирні переговори затягнуться, а російський наступ не сповільниться, і ми втратимо Покровськ або його частину, чи вони опиняться у “сірій зоні”, повернути місто та територію ШУ “Покровське” — це стратегічна мета України на будь-яких перемовинах про припинення бойових дій та укладання мирної угоди. Ми не маемо допустити, щоби наше українське вугілля добували в так званому “ДНР”.

Це не те питання, в якому ми можемо дозволити собі піти на поступки. Для української металургії втратити Покровськ — це як втратити виходи до моря, один з найгірших можливих сценаріїв. І ми маємо зробити все можливе, аби зберегти їх та створити певну зону безпеки навколо.

Якщо нам вдасться реалізувати це пріоритетне завдання — врятувати Покровськ та Шахтоуправління,

потрібно буде відразу виконувати наступне — швидке й пріоритетне відновлення промислових обʼєктів. На це мають бути кинуті обʼєднані сили держави, бізнесу, залучена підтримка наших міжнародних партнерів. І сценарії відбудови й повернення видобутку вугілля залежно від ступенів пошкоджень підприємства потрібно розробляти просто зараз та шукати під них матеріальну базу, аби після закінчення бойових дій відразу почати їх реалізацію. Кожний день затримки в цій справі означатиме додаткові втрати для української металургії.

Якщо ми втратимо Покровськ — ми втратимо можливість й далі нарощувати виробництво металу. Замість зростання як у 2024 можемо впасти до 3,5 мільйона тонн і навіть менше.

Припинення видобутку вугілля в Покровську слугує сумним нагадуванням про те, наскільки тісно переплетені питання безпеки, економіки й добробуту людей — і наскільки важливо повернути мир на українську землю, аби мати шанс на стабільне майбутнє. Врятувати Покровськ — це врятувати нашу надію на відновлення промисловості на підконтрольній частини України й наші міжнародні ринки, зберегти тисячі робочих місць. І Україна має зробити для цього все можливе.