Невідомі факти про річковий порт: як зародилося та розвивалося судноплавство у Черкасах (ФОТО)
Водні ворота Черкас – річковий порт. Місце, де проходив давній торгівельний шлях по Дніпру, плавали кораблі, вантажні та туристичні рейси. Принаймні так було колись. Утім 24 лютого 2022 року сталося повномасштабне вторгнення росіян. Велика війна, яка внесла корективи в роботу річкового порту адже у червні того ж року на водоймах Черкащини заборонили навігацію будь-яких цивільних суден на період воєнного стану.
Тож поки річпорт залишається лише окрасою міста з гарною набережною, де люблять відпочивати місцеві, ми намагаємось розібратися в історії – як і коли виник річковий порт, як на нього вплинули різні історичні події, які судна плавали водами Дніпра та яка доля чекає на нього далі.
Під час створення матеріалу “18000” дослідив архівні матеріали в краєзнавчому відділі Черкаської обласної бібліотеки імені Тараса Шевченка та поспілкувався з краєзнавцями, які досліджували тему річпорту та вод Дніпра.
***Краєзнавчий відділ обласної бібліотеки імені Тараса Шевченка. Перед очима купа старих газет, різних книг, де описують давні, 50-ті, 70-ті й 90-ті роки Черкас.
Працівниці бібліотеки заклопотано приносять різні документи,
де могла бути хоча би якась згадка про річковий порт. Здавалося б, таке визначне місце для міста, але його історію, як виявилося, знайти доволі нелегко.
Після купи опрацьованих старих газет до рук потрапляє книга з красномовною назвою “Черкаси поза межами століть”, яку написав почесний член всеукраїнської спілки краєзнавців Василь Страшевич.
На сторінках книги змальоване зародження Черкас, зокрема Замковий узвіз, який нині намагаються забудувати багатоповерхівками. Ось так, гортаючи один за одним аркуші, натрапляю на розділ, де розпочинається розповідь про колись величний річпорт. Чому “величний колись”, дізнаємось далі.
Маленький причал, де розпочалася велика історіяПеренесімось на 200 років назад. Жив під Черкасами граф Воронцов, який у 1820 році вирішив збудувати власний корабель. У цьому йому допомагали два німецькі механіки з-за кордону та кріпаки. Збудували корабель у Мошнах. Парову машину в 6,5 кінських сил встановив на пароплаві місцевий коваль Вернигора. Назвали цей витвір мистецтва водного транспорту – “Бджілка”.
У квітні 1823 року пароплав відправився Дніпром із Мошен до Черкас.
На місці, де “Бджілка” пришвартувалася до берега, згодом облаштували пристань. Це стане початком черкаського річкового порту.
Суднобудівництво розвивалося, Дніпро ставав більш насиченим різними пароплавами. Тож у 1846 році виникла необхідність створити у Черкасах на місці пристані більший причал та встановити невеликий будинок вокзалу, де пасажири могли би відпочити, поки чекають на пароплав.
Важливо розуміти, що ходили не тільки пасажирські кораблі. Були й вантажні рейси, які перевозили продукти, тютюн, будівельні матеріали і багато чого іншого з країн Європи. Дніпром із зупинкою в Черкасах плавали англійські та нідерландські пароплави. Це стало поштовхом для створення на Митниці “пристанського господарства”: адміністративні будівлі для управління персоналом, що обслуговував причали, складські приміщення тощо. З Черкас у країни світу відходили пароплави, набиті різними матеріалами для продажу, і навпаки.
Дніпро, як річка, “індустріалізувався”. У 1860 році Дніпром плавало 21 судно, а з часом кількість зростала до понад шістдесяти. Втім важко назвати тодішні води Дніпра,
зокрема в межах Черкас, безпечними. Річка мала чимало мілин, каменів, мала швидкі течії, які часто вимивали дно, змінюючи глибину. Через це пароплавам дозволяли ходити лише у світлий час доби. У Черкасах же встановили спеціальні пости, які стежили за навігацією на ділянці від Василиці, так колись називали село, яке нині є частиною Дахнівки, і до Слободи.
На цих постах увечері засвічували сигнальні вогні, а зранку гасили. Вже у 1890-х роках за допомогою землечерпальних снарядів змогли стежити за глибиною фарватерного ходу та самотужки встановлювати достатні глибини. Плавати Дніпром стало безпечніше.
Черкаси – водний мурашник: початок XX століттяНа початку 1900 років ріка в межах Черкас була схожа на мурашник, адже повз місто плавали рейсові пароплави, буксири тягли каравани барж та плотів, курсував корабель “Варяг”.
У мікрорайоні Митниця обладнали п’ять пристаней, частина з яких належала тодішньому акціонерному товариству пароплавства на Дніпра та його притоках, а ще частина – купцеві Дорохову, Золотоніському земству та підприємству московсько-Київсько-воронезької залізниці.
Територію пристані орендували у міської думи. Кожен підприємець чи організація сплачували за це 600-700 рублів. Тобто причалами володіли орендарі і судновласники, а Черкаській думі належало приміське узбережжя. Через це щороку з місцевою владою потрібно було укладати нові договори про користування причалом.
Водне господарство розвивалося. Збільшилася кількість рейсів з Черкас до Києва, Пінська, Кременчука та Катеринослав, сучасний Дніпро. Пристанський вантажообіг у 1910 році, порівняно з 1880, збільшився майже втричі. Протягом року прибуло і розвантажилося 853 судна і 336 плотів з вантажем понад 12,5 мільйонів пудів (пуд – одиниця ваги в Україні за княжих часів, – ред. на суму майже три мільйони рублів. А відправили з Черкас 1150 суден.
Річковий порт змушував місто розвиватися. Поліпшували не тільки причали, а й під’їзні шляхи. Головною торгівельною дорогою до станції “Черкаси-Пристань” від центру слугувала Серединна вулиця (нинішня вул. Богдана Хмельницького, – ред. Вдень і вночі нею їздили парокінні повозки, які доставляли до пристані різні матеріали підприємців.
Утім щодо стану річкового транспорту та його функціонування були питання. Все не могло бути ідеально.
“Пароплавне сполучення утримується досить незадовільно: пароплави старі, брудні. Розклад руху дотримується лише весною. На проміжних станціях, як Черкаси, графік не витримують. Пароплави ходять дуже повільно”, – зазначав земський статист А. В. Чугаєв в описові книзі Черкаського повіту в 1911 році.
А от письменник Євген Кротевич у романі-хроніці “Понад Славутичем-Дніпром” змалював рейс з Києва до Черкас, згадавши про пароплави: “Можна було й справді побоюватися, що старе прогниле судно наскочить у густій пітьмі на прибережні кручі й неминуче згине…”
Черкаська пристань у роки Першої світової війниУ роки Першої світової війни, згідно з царським указом, всі товарно-пасажирські судна залучали до виконання військових завдань.
Через черкаську пристань проходили пароплави з військовим спорядженням, підрозділами, привозили поранених з фронту на лікування у шпиталі міста. У цей період судноплавство ускладнилось, бо водні шляхи ніхто не ремонтував, збільшувалась кількість обмілин.
Вантажообіг зменшився майже в 10 разів.
Подальші революційні події (йдеться про Українську революцію 1917-21 років, – ред спустошили пристанське господарство Черкас. Приміщення річкового порту, складські будівлі зруйнували. Сигнальні пости занепали. На пристані відбувалися бої радянських військ проти денікінських підрозділів генерала Шкуро у 1919 році.
Після завершення бойових дій пристань почали швидко відбудовувати й вона відновила свою повноцінну роботу.
Черкаський річпорт у 30-х роках: розвиток та репресіїДореволюційної потужності пристань у Черкасах досягла до 1925 року. Влітку 1927 року у черкаське море спустили реконструйований пароплав “Інтернаціонал”. Потім створили двопалубні кораблі “10 років жовтня” та “Дзержинський”, які мали каюти, салони, тераси, обладнані читальні, їдальні та душові. До 1930-х років повз Черкаси плавали 243 пароплави.
У 1934 році в річковому порту збудували новий двоповерховий вокзал. Обладнали лікарню та клуб водників. Пристань перевиконувала планові показники, налагодивши вантажно-розвантажувальну роботу та обслуговування пасажирів.
Дніпро перетворився на “індустріальну” ріку, якою ходило понад 200 самохідних суден та понад 500 барж.
Утім в 1930-ті роки Сталін активно впроваджував репресії проти українців. Це не оминуло й працівників річпорту у Черкасах. У 1938 році диспетчера пароплавної станції пристані Федора Домощенка вбили як “ворога народу”. Аналогічна доля спіткала й бухгалтера річкового порту Петра Борейка, шкіпера пристані Герасима Шведенка. Теслі на причалі Родіон Білик, Степан Бойко, вантажник Трохим Будковський, старший бухгалтер Іван Войцешко отримали 10 років виправних робіт у таборах. Їх реабілітували лише в кінці 50-х років.
Черкаська пристань: Друга світова, руйнація та шлях відновленняБез сумнівів, річка Дніпро відігравала важливу стратегічну роль під час Другої світової війни. Черкаська пристань приймала у себе вантажні військові каравани. Щодня через причал проходило 15-19 пароплавів та барж.
Між Києвом та Черкасами на річці діяв кабельний телефонний зв’язок. За його роботою стежила черкаська ремонтно-відновлювальна бригада. Черкаський плацдарм обороняла 38 армія. Вони здійснювали евакуацію населення та намагалися рятувати пароплави та баржі,
щоб німці не захопили їх.
Між Черкасами та Бужином у 1941 році німці відрізали кілька транспортних караванів з семи буксирів та 63 барж. 38 армія намагалася врятувати залишені кораблі, але не вийшло, тож вирішили частину пароплавів притопити, а човни з нафтопродуктами – підпалити.
Вже 22 серпня 1941 року останній військовий залишив Черкаси. Місто потрапило під 834 дні німецької окупації. У цей час судноплавство на річці належним чином ніхто не підтримував. Окупаційні німецькі війська на десяти дільницях ріки намагалися підтримувати навігацію та роботу землечерпального флоту. Втім річка все одно обміліла та стала в багатьох місцях непрохідною, тому використовували її лише для локального судноплавства.
Коли в грудні 1943 року звільнили Черкаси від німецької окупації, ічпорт мав повністю зруйнований вигляд: будівля річкового вокзалу та прилеглі підсобні будинки були повністю обгорілі, причали зруйновані, а береги пориті окопами. Катери та пароплави, що залишилися в місті, були напівпотоплені та пошкоджені вибухівкою.
Відновлювальні роботи на Дніпрі розпочалися у 1944 році.
У цьому ж році навігацію на річці відкрили пароплави “Крупська” та “Каманін”, які підняли з дна річки та відбудували. Протягом 1944-1945 років з дна річки Дніпро дістали понад п’ятдесят різних суден.
Уже в 1945 році відновили суднохідні глибини. Річковий вокзал закінчили ремонтувати у 1947-му. Почала діяти місцева лінія “Черкаси-Боровиця”: тричі на тиждень ходив пасажирський катер на 150 осіб. Перші вантажні пароплави очікували 60 тонн різного вантажу.
Ближче до 1950-х років пристань поновили новим дводековим дебаркадером (катер, що мав дві палуби, – ред. транспортерами, автомашинами, а фарватерне й берегове обладнання – новими плавучими і береговими знаками навігаційної огорожі корабельних ходів тощо. Черкаський річпорт продовжив розвиватися.
Будівництво Кременчуцького водосховища: трагедія для Черкащини чи велике здобуттяІсторія Черкаської пристані в книзі “Черкаси поза межами століть” добігає кінця, але сам причал продовжує розвиток.
Розповідаючи про річковий порт, Черкаси та Дніпро, неможливо оминути одну з визначних подій в історії Україні. Йдеться про створення Кременчуцького водосховища.
Директор навчально-наукового інституту міжнародних відносин, історії та філософії Андрій Касян у коментарі “18000” розповідає, що вперше заговорили про будівництво Кременчуцького водосховища ще у 1932 році, втім на той момент це було занадто дорого. Тож поновити проєкт вирішили вже в другій половині 50-х років.
Заповнення земель водою тривало протягом 1959-1961 років. У підсумку площа водосховища склала 2525 квадратні кілометри, що є найбільшим показником в Україні. Його довжина – 185 кілометрів.
Кременчуцьке водосховище. Фото: Черкаський рибоохоронний патруль
Якщо говорити про користь від створення Кременчуцького водосховища, то це однозначно – електроенергія від ГЕС. Водночас розширення Дніпра дозволяло відкрити більшу навігацію Дніпром. Також за створенням штучного “моря” ховалося й військове значення. Радянський союз боявся новоствореного альянсу НАТО, тож якби каскад гребель зруйнували авіаударами, то уздовж тодішньої України утворилося б болото, яке не змогли б подолати “ворожі” війська.
Не дивно, що про людей, їхнє життя та комфорт не йшлося. Адже тепер варто поговорити про те,
чому будівництво Кременчуцького моря – стало трагедією. Водою затопило 212 населених пунктів. Сотні тисяч домівок, різні промисловості були фактично знищені. Люди, які жили на нині затоплених землях, втратили все та були вимушені шукати прихисток в інших містах чи селах.
Утім і це ще не все, адже під водою опинилися важливі історичні пам’ятки, рекреаційні зони, природні ресурси тощо.
– Знищили багато родючих земель, великий пласт історії. Від Чигирина до Слободи вся лінія Дніпра, яка нині затоплена, була заселена. На цих землях жили ще люди у прадавні часи, протягом сотні-тисяч років. Усю цю історію знищили, – зазначає Андрій Касян.
Дуже багато людей із затоплених сіл переїхали до Черкас, які на той момент тільки нещодавно стали офіційним обласним центром. Активно будували підприємства, на які потрібні були люди. Це дозволило новоприбулим жителям затоплених населених пунктів працевлаштуватися. Водночас людям давали ділянки під будівництво хатин.
Найбільша ширина в межах Кременчуцького моря – 30 кілометрів, що, звісно, супроводжує більш комфортне пересування Дніпром пароплавів та інших катерів.
Зважаючи на всі плюси й мінуси, питання доцільності створення водосховища залишається відкритим.
Читайте також: Де закінчуються Черкаси? Чому межі міста та його сусідів досі не затверджені.
Новий етап в історії річпортуОтже, Кременчуцьке водосховище утворювали протягом 1959-1961 років. Саме у цей час в історії річкового порту розпочався новий етап.
Приміщення Річкового вокзалу. Фото: Борис Юхно
Черкаський краєзнавець Борис Юхно один з небагатьох, хто досліджує історію річкового порту та місцевого судноплавства. Він зазначає, що нова “морська сторінка” в історії Черкас розпочалася у 1958 році, коли ленінградська проєктна організація “Діпрорічтранс” узялася за розроблення нових робочих креслень будівель та споруд вантажної й пасажирської ділянок річпорту.
Новий етап в історії річкового вокзалу. Фото: Борис Юхно
Впорядкована вокзальна площа була одним цілим із будинком вокзалу. Це замикатиме нову магістраль, а річпорт буде видно здалека. Вздовж набережної водосховища з’являться озеленені пасажирські ділянки та алеї для прогулянок.
Проєкт річкового порту розробив архітектор Михайло Чурликін,
будівництвом керували інженери Леонід Ягельський і Олег Васильєв. Муляром бригади був Андрій Козлов, штукатуром – Сергій Карпенко, арматурником – Геннадій Алексєєв, електриком – Михайло Сапітон, а теслярем – Іван Сухін.
Основним пасажирським водним транспортом були металеві дебаркадери. Будувати їх почав Черкаський судноремонтний завод у 1954 році. Вони слугували для обслуговування пасажирів приміського сполучення. Якщо конкретніше, то дебаркадер – це плавуча споруда із залами для пасажирів, дрібних вантажів та іншими службово-побутовими приміщеннями. Також Дніпром у межах Черкащини й обласного центру плавали пасажирські катери “Ракета” та “Метеор”.
Теплоходи “Ракета та Метеор”
Морські рейси для черкащан були, певно, такою ж буденністю, як і автобусні. Зі швидкістю 70 кілометрів на годину з Черкас люди плавали до Канева, Києва, Дніпра й Запоріжжя, Чехівки чи Слободи. Варто зазначити, що протягом існування річкового порту пасажирські рейси взимку не ходили. Зазвичай навігація відкриваласянаприкінці березня чи вже у квітні.
Черга до річкового вокзалу у Черкасах
Річковий порт стабільно працював до 1991 року й певний час після. Ходили пасажирські та вантажні рейси. Річка Дніпро була наповнена різними пароплавами, дебаркадерами тощо.
Розплачувалися за проїзд купоно-карбованцями. До прикладу, в 1993 році квиток до Києва коштував 1 000 купонів, для порівняння, зазначає Борис Юхно, така ж вартість на той час кілограма свинини. До Кременчука – 625 купонів, це як 22 яйця, до Чехівки – 130 купонів, кілограм цукру, а до Слободи – 50 купонів, вартістю як біла хлібина.
Крейсер у черкаському порту
Річпорт у незалежній Україні: шлях до занепадуКраєзнавець Борис Юхно розповідає, що річковий вокзал після здобуття Україною незалежності продовжував функціонувати й виконувати пасажирські рейси. Також водами Дніпра можна було помітити вантажні судна, які продовжували перевезення.
Зустріч людей на пристані. Фото: Борис Юхно
Утім річпорт почав втрачати свою велич. До 1996 року вокзал функціонував у межу своєї потужності, ходили пароплави тощо. Далі розпочався шлях до занепаду.
Приміщення вокзалу річпорту втратило свій чудовий вигляд, а рейсів ставало менше,
адже тодішня влада припинила доглядати за ним. Приблизно у 2012 році на воду спустили один з катерів, який мав назву “Сезон”. Він плавав у межах міста до Дахнівки та до островів, які були посеред Дніпра. Того ж року річковий вокзал відреставрували до охайного вигляду, але функціоналу він уже не мав. Ера судноплавства Дніпром, зокрема Черкасами, добігала кінця.
– Пасажирські перевезення були недешеві. Водночас у нас усе вирішують люди. Де зараз взяти фахових капітанів, матросів? На кожен катер було до 10 осіб обслуговування. Просто пустити кораблик і сказати, що все відбудовано – не підходить. Це дуже складний механізм, – розповідає в коментарі “18000” Борис Юхно. – Потрібно відновлювати всі пристані, всі дебаркадери. Хто це буде робити? За який кошти і коли?
Востаннє до повномасштабного вторгнення з річпорту ходив лише прогулянковий теплохід. Він плавав акваторією міста за наявності групи – 30 осіб і більше.
Катер для прогулянок Дніпром. Фото: Cherkasy.biz
Аналогічно до пасажирських рейсів, згасли й вантажні перевезення.
Зупинка “морського серця”: річпорт у наш часПротягом століть маленький причал,
де розпочалася велика історія, став справжнім водним центром Черкащини та й, певно, всієї України. Пасажирські рейси, вантажні перевезення – все це проходило через пристані у Черкасах.
Поодинокі судна, що залишилися в порту
Але все це було колись. Колись давно. 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Почалася велика війна, яка внесла корективи в життя людей та функціонування держави.
Черкаський річковий вокзал, який логічно йшов до свого кінця, остаточно зупинив свою діяльність після початку великого вторгнення. Згідно з розпорядженням Черкаської ОВА від 30 червня 2022 року, на водоймах Черкащини заборонили навігацію суден на період воєнного стану.
Виняток лишився для суден флоту рибної промисловості, спеціально уповноважених органів державної влади, які здійснюють охорону водних біоресурсів, Національної поліції України, Збройних Сил України та інших органів державної влади.
Попри низку петицій місцевих жителів про відкриття навігації Дніпром, Черкаська владане планує цього робити, поки триває воєнний стан.
Річковий вокзал у наші дні
Колись війна в Україні закінчиться й навігацію Дніпром відкриють. Але чи зможе річковий порт Черкас повернути свою минулу велич? Для цього знадобиться чимало зусиль, коштів та десятки років. А поки річковий порт залишається чудовим місцем для відпочинку із гарними краєвидами.
Читайте також: Аграрії передали військовим 20 автівок у день народження ШевченкаЧитайте нас також в Telegram!Запис Невідомі факти про річковий порт: як зародилося та розвивалося судноплавство у Черкасах (ФОТО) спершу з'явиться на Вісті Черкащини.
