«Ті, хто поруч»: як інспекторка освітньої безпеки стала голосом довіри в школі на Тальнівщині

У невеликому містечку Тальне на Черкащині є НВК №1, куди щоранку, разом з учителями, учнями і батьками, заходить жінка у формі, без зброї, але з надважливою місією.

Оксана Білозор інспекторка служби освітньої безпеки що стала невидимим, але відчутним містком між світом підлітків і дорослих. Її завдання – не лише вберегти від загроз, а й допомогти зрозуміти, прийняти, навчити довіряти.

У проєкті з убезпечення навчального простору під час війни Оксана Олександрівна стала особою довіри. до неї учні, вчителі та батьки йдуть зі своїми запитаннями, сумнівами та тривогами. Її ж шлях до школи виявився зовсім не прямим.

Велике коло – від юриспруденції до шкільного дзвінка

На відміну від багатьох колег, пані Білозір прийшла до поліції вже сформованою фахівчинею. За її плечима – економічна та юридична освіта, а також робота в різних сферах: державні установи, виробництво, центр зайнятості. Усе це дало їй не лише професійний багаж, а й глибоке розуміння людей.

«Можливо, саме тому я й наважилась, бо вже знала, як розмовляти з різними людьми, як знаходити підхід, як слухати»,

– каже вона.

Про набір до служби освітньої безпеки дізналася випадково. Проте інтуїтивно відчула: це саме те, чого їй бракувало. Конкурс, тестування, співбесіди – і Оксана Білозор серед відібраних. Попереду на неї чекали пів року навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Там вона вперше вдягнула форму і там же усвідомила, що її місце – серед дітей.

Форма – не бар’єр, а знак надійності

Її роль – не бути «наглядачкою» чи «поліцейською в школі», а стати частиною простору, де діти можуть вільно дихати й відчувати себе в безпеці. «Мене часто запитують: діти вас бояться? А я кажу – ні, навпаки. Якщо бояться, то значить щось роблю не так», – ділиться інспекторка. Тальнівський навчально-виховний комплекс №1, де вона працює, – велика школа з кількома сотнями учнів. Щодня вона тут – на вході, у коридорах, у класах, на подвір’ї. Знає всіх учителів і багатьох учнів на ім’я.

Оксана Олександрівна комплексно підходить до питання безпеки в школі. Вона ініціювала перевірки шкільної території, обмеження в’їзду авто аж до шкільних дверей, посилення пропускного режиму.

Водночас, розуміючи важливість довіри, організовує профілактичні бесіди, проводить інтерактиви, грає з дітьми в «рольові суди» чи розігрує правові ситуації. «Я знаю, що навіть найжорсткіша інструкція не допоможе, якщо дитина не довіряє. Тому все – через діалог».

Навчити думати критично, вміти сказати «ні», знати, що ти важливий

Інспекторка глибоко переймається тим, аби захистити дітей від інформаційного шуму та маніпуляцій, які можуть призвести до участі в деструктивних групах, небезпечних челенджах, онлайн-іграх або необережного поводження зі знайденою зброєю. Свою мудрість вона передає не з позиції повчання, а з турботою старшої сестри. «Моя мета – навчити дитину мислити, сумніватися, не бігти за першим закликом, – пояснює вона. – Іноді саме бажання “бути своїм” штовхає на найстрашніше».

Найціннішим у цій роботі є те, що учні не бояться звертатися за допомогою, коли відчувають, що біда трапилася з другом, однокласником або ними самими. Саме це є беззаперечним доказом того, що її зусилля не марні.

Не силою, а повагою: як вона працює з дорослими

Здавалося б, найскладніше – робота з батьками.

Але Оксана Білозор обрала метод переконання й спільної відповідальності. «Коли ми впроваджували обмеження для транспорту, то не ставили знаків, а просто просили батьків зрозуміти, – пояснює вона. – І більшість підтримала. Бо я говорила не як поліцейська, а як мама».

Стиль фахівчині – відкритість. Із вчителями – партнерство. З батьками – чесний діалог. Саме тому її не сприймають як «контролерку», а «ту, котра підтримує».

Особисте, що формує професійне

У звичайному житті Оксана Олександрівна – любляча мати й дружина, жінка, яка знаходить розраду в природі та нові враження у подорожах, зберігаючи при цьому внутрішню рівновагу та терпіння. Її рішення піти в поліцію спочатку викликало здивування у рідних: «У поліцію? Та навіщо тобі?». Проте тепер, за її словами, бачать, що це її покликання.

З сьомої ранку і до пізнього вечора триває робочий день інспекторки служби освітньої безпеки: онлайн-наради, документи, планування. І жодного жалю про обраний шлях. Навпаки, її надихають слова: «Знання того, що сьогоднішня розмова допомогла дитині не збитися з вірного шляху – це найвища нагорода».

Майбутнє, що вже починається зараз

Оксана Білозор щиро вірить у те, що проєкт служби освітньої безпеки має стати невід’ємною частиною кожної школи. Бо справжня безпека дитини – це не холодні металошукачі та суворі замки, а тепло довіри, милосердя та підтримки. Вона мріє про шкільне середовище, де кожна дитина відчуватиме повагу, матиме право на помилку без страху покарання та зможе без сорому сказати: «Мені страшно» або «Я потребую допомоги».

«Ми всі, хто присвятив себе дітям, – творимо маленькі дива. Можливо, нам не судилося побачити ідеальний світ. Але зробити хоча б один куточок безпечнішим – це в наших руках. І в цій здатності – наша велика сила», – з надією каже Оксана Білозор.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Аграрії передали військовим 20 автівок у день народження ШевченкаЧитайте нас також в Telegram!Запис «Ті, хто поруч»: як інспекторка освітньої безпеки стала голосом довіри в школі на Тальнівщині спершу з'явиться на Вісті Черкащини.